17. 03. 2020

Шановні учні! Виконані завдання надсилайте на електронну пошту:


tatareva1992@gmail.com

Гр. 01-19

Тема: Контрольна робота. Творчість І. Франка

Д/з повторити вивчений матеріал

Різнорівневі завдання

1.                  Іван Франко за походженням

А волинянин          Б галичанин             В слобожанин            Г подолянин            Д буковинець

2.                  До збірки «З вершин і низин» І. Франка належить твір

А «Мойсей»    Б «Чого являєшся мені у сні?..»     В «Захар Беркут»     Г «Гімн»        Д «Украдене щастя»

3.                  Події в поемі «Мойсей» розгортаються в такій послідовності:

А заклик Єгошуа до бою – притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – спокуса Азазеля

Б притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – спокуса Азазеля – заклик Єгошуа до бою

В притча про дерева, що обирали собі короля – спокуса Азазеля – вигнання Мойсея з табору – заклик Єгошуа до бою

 Г спокуса Азазеля – притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – заклик Єгошуа до бою

Д вигнання Мойсея з табору – притча про дерева, що обирали собі короля – спокуса Азазеля – заклик Єгошуа до бою

4.                  Установіть відповідність.

Художній засіб

1 алітерація

2 алегорія

3 епітет

4 порівняння

Приклад

	А	Б	В	Г	Д
1
2
3
4

А   Задарма в слові твойому іскряться

І сила, й м'якість, дотеп, і потуга...

Б   Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху – се казка...

В   В золотім океані вас все

      Буде спрага томити...

Г   І ревнув понад горами грім...

Д   Мовив терен: «Се добре вам хтось

      Підповів таку раду...»

5.                  Підзаголовок Лірична драма  має збірка поезій … .

6.                  Продовжте твердження: «Підзаголовок „Із записок відлюдька "» має твір І. Франка … .

7.                  Укажіть свято, під час якого оповідач отримує листа від Манюсі (І. Франко «Сойчине крило»)… .

8.                  Установіть відповідності між елементами сюжету та подіями у творі І. Франка «Украдене щастя»:

Елементи сюжету		Події
1	експозиція	А	розповідь про кохання Анни та Михайла
2	зав'язка	Б	повернення Михайла з війська, арешт Миколи, зрада Анни
3	кульмінація	В	одруження Анни з Миколою, три роки їхнього подружнього життя
4	розв'язка	Г	смерть Михайла від руки Миколи
		Д	Михайло звинувачує у своїй смерті себе самого, щоб не залишити Анну самотньою

Прочитайте уривок із твору, виконайте завдання 9 – 12.

«1. А я жию і, як кажуть мої аматори, виглядаю нічого собі.

2. Я давно отупіла на всі страховища свого життя. 3. Я відівчилася плакати, відівчилася жалувати, відівчилася боятися чого-будь.

4. У хвилинах, коли до мене вертала рефлексія і застанова, я все мала почуття, що кручуся, мов билина в вітрі, і лечу кудись, лечу в якусь безодню, сама не знаю, що там на дні і чи далеко те дно.

5.        Нічого не ощадила мені доля за ті три роки. 6. Ані розчарувань, ані ганьби, ані багатства, ані бідності. 7. Ще в остатніх місяцях ось тут, у Порт-Артурі, порадувала мене стрічею з одним солдатом, що був родом із Томашева і часто бував на заробітках у Галичині і знав мого покійного батька. 8. Порадувала мене доля стрічею з ним тілько на те, щоб я з його уст дізналася, що мій батько три місяці по моїй утеці вмер і до смерті вважав мене злодійкою. 9. Мене,...! 10. Мене, горду, чисту, чесну і непорочну тоді!».

9.                  Укажіть героя, чиї висловлювання подані в уривку:

А Маня (І. Франко «Сойчине крило»)                                                              Б Регіна (І. Фраико «Перехресні стежки»)

В Анна (І. Франко «Украдене щастя»)               Г Настя (І. Франко «Украдене щастя»)

10.                Визначте, яким елементом сюжету є запропонований уривок із твору:

А експозицією Б зав'язкою

В розвитком дії               Г кульмінацією

11.                Визначте художні засоби, використані у четвертому реченні:

А тавтологія, метонімія              Б гіпербола, порівняння

В антитеза, порівняння              Г метафора, порівняння

12.                Назвіть ім'я головного героя, яким його називала головна героїня – Марія Карлівна. (слово (словосполучення), пропущене у дев'ятому реченні) (Відповідь запишіть словом чи словосполученням у відповідній граматичній формі.)

У завданні 13 виберіть дві правильні відповіді.

13.                Віднайдіть проблеми, порушені у творі І. Франка «Украдене щастя»

А взаємин інтелігенції і народу, обов'язку і відповідальності особи перед суспільством

Б зради та вірності, кохання та ненависті

В морального вибору, людяності та жорстокості, добра та зла

Г людини та суспільства, життєвого вибору на свою користь

14.                Напишіть есе на одну із тем:

?  Як розуміли своє щастя герої творів І. Франка і в чому його вбачаю я?

?  Значення любові для героїв творів І. Франка і для мене.

?  Творчість Івана Франка буде актуальною завжди.

?  Найбільше мене вразив/вразила…

Гр. 01-19

Тема: Урок літератури рідного краю. Літературні персоналії територіальної громади (проза).

Д/з. опрацювати літературну карту Сумщини (користуйтеся посиланням). Підготувати міні-конспект «Письменники Сумщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.»

https://sodb.sumy.ua/80let/pismenniki19st/index.html

Мамонтов Яків Андрійович

(4 листопада/22 жовтня 1888 – 31 січня 1940)

Драматург українського модерну, що у своїх ранніх драмах романтичного, символістичного спрямування періоду громадянської війни та початку 20-х років ХХ століття наслідував традицію європейської модерної драматургії – Ібсена та Метерлінка, а також Олександра Олеся та Володимира Винниченка. 

Теоретик української драматургії, що відстоював жанр трагікомедії як найбільш доступний для публіки того часу, полемізуючи з цього приводу з Лесем Курбасом. Мамонтов розробив теорію про два театри: романтичний та реалістичний, йдучи у своїх літературознавчих працях в ногу з європейськими дослідженнями того часу.

А. Кравченко, історик літератури: «Творча доля Я. Мамонтова склалася так, що він не став ні послідовним «співцем нового світу», подібно до І. Микитенка чи О. Донченка, ні представником творчої опозиції» як М. Куліш чи Л. Курбас. Третє десятиліття віку розчавило його обдаровання і змусило продукувати літературні ілюстрації до підручника політграмоти. Йому вдалося уникнути репресій, він зумів пристосуватися до суспільних умов, але література втратила ще один талант».

Особливої уваги варта гротескна комедія Якова Мамонтова «Республіка на колесах». Загальноприйнятою є думка, що «Республіка…» «не відбиває протиріч епохи, події тут відбуваються... десь на периферії...», проте є також підстави вважати, що п'єса відобразила центральні конфлікти революційної дійсності — ошуканство, сваволю самозванців, що знущалися над людьми і одне ярмо замінили іншим.

Своєю науковою творчістю Мамонтов охопив питання історії українського театру і драматургії другої половини ХІХ – початку ХХ століття, виклавши науково обґрунтовану періодизацію українського театру («Український театр в ХІХ ст.», 1926); розробив системний метод дослідження драматургії в театральному аспекті, перспективність якого переконливо продемонстрував аналізом драматургії І. Тобілевича («Драматургія в театральному аспекті (до питання про наукове вивчення драматичних творів)», 1930, «Драматургія І. Тобілевича», 1931); крізь призму стилю проаналізував якісно новий етап розвитку української драматургії і театру початку ХХ століття, розглядаючи творчість В. Винниченка, Б. Грінченка, О. Олеся, Лесі Українки, І. Франка, С. Черкасенка, Л. Яновської та інших драматургів у зв’язку з традицією та модерними течіями («Українська драматургія передреволюційної доби (1900–1917). Історичний огляд», 1927).

• Твори:

·         Коли народ визволяється (трагедія)

• AVE, MARIA (трагедія)
• До третіх півнів (драма)
• Рожеве павутиння (побутова комедія)
• Княжна Вікторія (трагікомедія)
• Його власність (драма)
• Своя людина (драма)
• Архитектор Шалько (драма)
• Фата Моргана (Мужики) за повістю М. Коцюбинського (драма)
• Вінки за водою (збірка поезій)

Гнат Михайличенко (1892—1919)

Михайличенко Гнат Васильович народився 27 вересня 1892 року в с. Студенок (тепер с.Миропілля Краснопільського району Сумської обл.). Поет, прозаїк, публіцист, помітний діяч української національної революції, заснував партію боротьбистів, що захищала державність України. Після революції організував видавництво «Товариство українських письменників», був редактором журналу «Мистецтво». 1919 року працював наркомом освіти України, перебував на підпільній роботі в зайнятому денікінцями Києві, був ними 21 листопада 1919 року розстріляний.

У 1911 році розпочав літературну творчість поезією. Перше оповідання «Погроза невідомого», написане в харківській в´язниці, побачило світ 1916 року. Створив два цикли малої прози «Місто», «Лірика», що складаються з новел, новелеток, образків, шкіців, ліричних етюдів, поезій у прозі, які становлять собою лірико-імпресіоністичні замальовки буття людини у складному вирі життя. Ці твори пройняті щирим гуманізмом, співчуттям до приниженої і знедоленої людини, сліпої жебрачки, дівчинки, нещасних жертв антилюдяного світу. Ліризує ці твори першоособовий оповідач, свідок й учасник цих історій. Автор повісті, присвяченої підпільній роботі революціонерів,— «Історія одного замаху» (1916). Однак славу принесла йому повість «Блакитний роман» (1919), створена в річищі символістсько-імпресіоністської прози. Митець майстерно застосовує «штрихову» стилістику, тобто реченняімпресії, ритмомелодику, багату кольорову палітру, яскраву символіку й алегорію. Саме Гнат Михайличенко заклав основи розвитку орнаментальної прози 20-х років, що утвердиться у новелах Миколи Хвильового, Андрія Головка, Петра Панча, Івана Сенченка.

Група 02-17

Тема:. Василь Стус. Поезія Стуса – зразок «стоїчної» поезії у світовій ліриці. «Мені зоря сіяла нині вранці…», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «Господи, гніву пречистого…»,  «О земле втрачена, явися…», «Як добре те, що смерті не боюсь я….».

Д/з. Опрацювати с. 234-237 підручника.  Виконати завдання № 4 на с. 237 – 238 ( Українська література, 11 клас. Авраменко О.)

Група 02-17

Тема: Контрольна тестова робота «Творчість поетів-шістдесятників».

Завдання 1-10 оцінюються по 0,5 б.

1.      Кого Олесь Гончар назвав «витязем молодої української поезії»? Наведіть приклади його творів

а) В.Симоненка    б)Л.Костенко    в) В.Стуса    г) Д.Павличка      д) М.Вінграновський

2. Хто з письменників зображений на фото?

А) В.Стус  б)  В.Симоненко  в)  М.Вінграновський   г)  І.Драч   д)  Д. Павличко

3. Хто з поетів-шістдесятників здобув славу неперевершеного поета-пісняра?Наведіть приклади його пісень.

а)  В.Стус   б) М.Вінграновський   в)  Л.Костенко   г)  Д.Павличко   д)  І.Драч

4. У назві збірки В.Стуса «Веселий цвинтар» використано

а) метонімію  б)  персоніфікацію   в)  синекдоху   г)  оксиморон   д)   алітерацію

5. Назвіть режисерів – шістдесятників:

а) Василь Симоненко, Дмитро Павличко

 б) Іван Миколайчук, Богдан Ступка

в) Лесь Танюк, Микола Вінграновський

 г) Алла Горська, Опанас Заливаха.

6. Яка з наведених ознак не відображає світоглядних засад «шістдесятників»?

а) активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу, форму­вання національної свідомості);

б)  гуманізм і антропоцентризм (культ людської особистості як центру Все­світу);

в)моралізм та естетичний максималізм (культ моральності як абсолютного мірила людських вчинків);

 г)активне впровадження підсвідомого, інтуїтивного сприйняття дійсності (сновидіння, хворобливі галюцинації, світ таємних інстинктів, невиразні мрії, примхливі асоціації тощо).

7. Дмитро Павличко переймається проблемами рідної мови в усіх названих поезіях, окрім:

а) «Якби я втратив очі, Україно»;                 

б) «Ти зрікся мови рідної»; 

в) «О рідне слово, хто без тебе я?»;            

г) «Дзвенить у зорях небо чисте...».

8. В алегоричних образах соняшника і сонця в  «Баладі про соняшник» представлено:

а) «материкових» українців і емігрантів     б) Україну і українців    в) поета і поезію       г) реальне і фантастичнее     д) матір і дитину

9. Укажіть назву книжки, за яку Ліна Костенко була удостоєна премії Франческо Петрарки у 1994 р

а)«Вибране». б) «Інкрустації   в)  «Неповторність»;                         г) «Сад нетанучих скульптур»;      

         

10. Установіть назву поезії Л. Костенко за поданим фрагментом:

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш - то уже навіки 

а) «Пастораль XX сторіччя»;             

б) «Тут обелісків ціла рота»;             

в) «Життя іде і все без коректур»; 

г) «Світлий сонет»; 

11.   Установіть відповідність (2 б.)

Назва твору «Де зараз ви, кати мого народу  » «Балада про соняшник» «Задивляюсь у твої зіниці» «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»

Уривок твору А         Народ мій є! Народ мій завжди буде!             Ніхто не перекреслить мій народ! Б          Хай мовчать Америки й Росії,             Коли я з тобою говорю. В         Ми – це народу одвічне лоно,             Ми – океанна вселюдська сім’я. Г          але осінь зійшла по плечі,             Осінь, ви і осінній час… Д         І застиг він на роки і на століття             В золотому німому захопленні…

12. Установіть відповідність (2 б.)

     Автор                                                          Назва твору

1. Л. Костенко                            А «Балада про вузлики»

2. М. Вінграновський                Б «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»

3. І. Драч                                   В «Я стужився, мила, за тобою»

4. Д. Павличко                           Г «Хай буде легко. Дотиком пера»

13.      Напишіть твір – мініатюру на одну з тем (3 б.)

 «Д. Павличко – це мислитель,достойний продовжувач І. Франка, каменяр нової доби» ( О. Гончар );

* Інтелектуальність лірики Л. Костенко».

Група 02-17

Тема: Розвиток української прози. Її новаторські особливості.  Література Сумщини кінця ХХ – початку ХХІ ст. (огляд). Загальна характеристика доробку О. Гончара -романтика. Його громадянська і життєва позиція, роль у духовному відродженні нації.

Д/з. Опрацювати літературну карту Сумщини за посиланням (https://sites.google.com/site/evropejskamuzicnakultura/)

Опрацювати с. 178-180. Прочитати твір «За мить щастя», «Залізний острів» (з роману «Тронка»).

https://www.youtube.com/watch?v=x5FxsBYNNhg

“Найкращі майстри з усіх майстрів це ті, що завжди приносять радість і собі, й іншим.“

Він мріяв стати таким майстром. Чи не тому в його творах стільки світла. Його творчість — втілення духовної краси нашого народу. Матеріал для вчителя.

Народився Олександр (Олесь) Гончар 3 квітня 1918 року у слободі Суха (тепер Кобеляцького р-ну) Полтавської області у сім'ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни Гончарів. Олесь знав свою маму лише з фотографій. У 1921 році вона померла, і Олесь переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері). Сестра залишилась при мачусі. Олеся виховувала бабуся. Це була весела, лагідна жінка, яка любила пожартувати і вічно клопоталася по господарству — турбот було багато: нагодувати, одягти, взути, вивести онука в люди. Завдяки своїй бабусі Єфросинії Євстахіївні О. Гончар виніс найтепліші спогади про дитинство: “Бабуся була неписьменною, але без неї, певно, я не став би письменником. В її лагідній, людинолюбній натурі, в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що є в нашого народу: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта, обдарованість. Ця вічна трудівниця, ця темна, неписьменна, але винятково чуйна до чужого горя жінка своєю щирою людяністю стоїть для мене поруч з тими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхньою діяльністю гуманістами... Її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її.“

Нестримна жага до читання, до пізнання нового привела Олеся Гончара до вибору майбутньої професії. Після закінчення семирічної школи в селі Бреусівка Козельщанського району він працює в редакції районної газети “Розгорнутим фронтом“ у містечку Козельщина. Впродовж 1933-1937 років навчався у Харківському технікумі журналістики ім. М. Островського. З 1937 року Олесь Гончар друкується в пресі з літературознавчими статтями. Уже в студентські роки йому пророкували велике літературне майбутнє.

У 1938 році Олесь Гончар стає студентом філологічного факультету Харківського університету, захоплюється науковою роботою, досліджує мову творів М. Коцюбинського, готує наукову роботу за поемою “Мойсей“ Івана Франка, збирає матеріали про Григорія Сковороду.

Дмитро Білоус згадує: “Він (Олесь) уже друкувався в газетах та журналах, листувався з Петром Панчем. За свої публікації одержував гонорар. І коли ми не дотягували до стипендії, він безвідмовно виручав нас позичкою. На курсі Гончара любили, ніхто не називав його на прізвище, а просто — Олесь. Силове поле такого таланту, як Гончар, не могло не впливати на молодих літераторів, які оточували його.“

О. Гончар у цей час наполегливо працює у бібліотеках, друкується у журналах, дебютує з новелами “Іван Мостовий“, “Черешні цвітуть“, “Орля“ та повістю “Стокозове поле“. Ранні твори Гончара були схвально оцінені Андрієм Малишком, Юрієм Яновським, Петром Панчем.

Війна стала другим університетом для Олеся Гончара. Він у складі студентського батальйону добровольцем пішов на фронт, хоча міг скористатися бронею, яка давала б йому змогу закінчити навчання. Перше бойове “хрещення“ солдат О. Гончар отримав у боях за Київ. Біля Білої Церкви на річці Рось у липні 1941 року його вперше було поранено. Підлікувавшись у польовому госпіталі, знову вирушив на фронт, де вдруге отримав поранення, значно складніше від першого. Лікувався у Красноярську. Драматичні події війни знайдуть відображення у романах “Людина і зброя“ (1960) та “Циклон“ (1970). Після одужання повернувся на фронт сержантом гвардійського підрозділу мінометної роти. Дорогами війни Олесь Гончар пройшов до Праги. Неодноразово йому пропонували перейти на роботу в дивізійну газету, але він залишився з тими, з ким ділив усе, що випадало солдатові. “Якщо лишуся живим, розповім про вас“, — казав О. Гончар.

Після закінчення війни і демобілізації з армії у грудні 1945 Олесь Гончар оселився у Дніпропетровську (Ломівці), у старшої сестри. У 1946 році закінчив навчання в університеті, захистив дипломну роботу “Новели Василя Стефаника“ і залишився асистентом на кафедрі української літератури. У той же час в журналі “Україна“ було опубліковано романтичне оповідання “Модри Камень“ про нерозквітле кохання радянського солдата-розвідника і чеської дівчини Терези.

Вступивши до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, Олесь Гончар переїжджає до Києва. Так розпочинається його професійна письменницька діяльність. Упродовж 1946—1948 років були надруковані романи “Альпи“, “Голубий Дунай“ (Державна премія СРСР, 1948), “Злата Прага“ (Державна премія СРСР, 1949), які склали трилогію “Прапороносці“, вперше опубліковану в журналі “Вітчизна“. До Олеся Гончара прийшли справжні слава і визнання. На цей час йому було ЗО років! Остап Вишня писав у щоденнику: “Олесь Гончар. Справжній талант. Чи втримається? Гадаю, що втримається і дасть для літератури багато хорошого. Він — безперечно, для літератури. Не спекулянт! І ніколи ним не буде! Не дай тільки бог, щоб голова закрутилась. Думаю, що не закрутиться! Не доживу вже я, мабуть, до повного розквіту його своєрідного таланту. А хотілося б! Дуже! Хай живе!“

Читачі щиро полюбили роман “Прапороносці“. Незважаючи на закиди критики 90-х років, мовляв, твір переобтяжений ідеєю визвольної місії Радянського Союзу та керівної і спрямовуючої ролі комуністичної партії у перемозі над фашизмом, трилогія “Прапороносці“ несе читачам ідею гуманізму, розкриває “красу вірності“ (у коханні, дружбі). Серед дійових осіб “Прапороносців“ — люди різних національностей, але з якою любов'ю, гумором, майстерністю змальовано постаті Хоми Хаєцького, братів Блаженків. Олесь Гончар показав героїзм українського народу в роки війни. До глибини душі вражало і ранило письменника, коли він читав у творах білоруських письменників про українців-поліцаїв, зрадників. Коли Олесь Гончар у 90-х роках перебував у Канаді, його запитували, чи не буде він переписувати роман “Прапороносці“, на що письменник відповів: “...Це дорога для мене книга, вона про мою молодість, про друзів-фронтовиків. Це книга-реабілітація українцям, яким весь час закидають, що вони продалися німцям. Своїм твором я прагнув зняти тавро зрадників з наших людей. Я відділяю своїх фронтових побратимів від тих зрадників і запроданців, повоєнних і нинішніх, які загнали Україну в комуністичне ярмо і які шалено регочуть над нашими святими почуттями. Отже, книгу свою я ніколи не перепишу, як не можна переписати нашу історію“.

Творчий доробок Гончара наступних, зокрема 50-х років, дослідники трактують неоднозначно. Твори “Земля гуде“ (1947), “Таврія“ (1952), “Перекоп“ сьогодні сприймаються як такі, що позначені впливом тоталітарної системи, як данину літературній традиції “соціалістичного реалізму“.

У 1959 році Гончар очолив правління Спілки письменників України і 12 років був незмінним головою, працював головним редактором журналу “Вітчизна“, обирався секретарем Спілки письменників СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР та УРСР. Влада намагалась високими посадами та нагородами “приручити“ його. Завдяки авторитету та суспільному становищу Олесь Гончар зміг багато зробити для української культури, для збереження української мови.

За роки його головування нікого не було виключено зі Спілки письменників, він зумів відстояти Ліну Костенко, Григора Тютюнника, Василя Земляка, домігся видання роману “Вир“ Григорія Тютюнника і присудження йому Шевченківської премії.

60-і роки стали для Олеся Гончара роками творчого піднесення. У цей час написано романи “Людина і зброя“ (1960, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1962), “Тронка“ (1963, Ленінська премія 1964), “Собор“ (1968).

Роман “Собор“ було вилучено з літературного процесу на 20 років, оскільки автор порушив у ньому актуальні проблеми: “звідки психологія браконьєрства, звідки дух руйнування, доки будемо отруювати Дніпро“, звідки “безбатченки“, звідки невміння любити і поважати свій народ, своїх нащадків, отой дух вольності й патріотизму, чи скоро зникнуть лакизи та казенники, крутії та трусії, адже з усього найгіршого, що може бути в людині, це душа заяча, душа раба?

“Собор“ — це роман роздумів і запитань, шукати відповіді на які письменник закликає читача, суспільство, народ.

У 70-тих роках виходять у світ романи “Циклон“ (1970), “Берег любові“ (1976), повість “Бригантина“ (1973). Справжнім творчим злетом Гончара став роман “Твоя зоря“ (1980), за який письменникові було присуджено Державну премію СРСР (1982).

У середині 80-х років О. Гончар публікує оповідання “Геній в обмотках“, “Народний артист“, “Ніч мужності“. Як літературознавець, критик, публіцист Олесь Гончар реалізував себе у книгах “Про наше письменство“ (1972), “Письменницькі роздуми“ (1980), “Чим живемо. На шляхах до українського Відродження“ (1981).

Група 02-17

Тема: Узагальнений образ миті життя, філософія миті щастя людини («За мить щастя»). Новела-засторога «Залізний острів» (з роману «Тронка»).

Д/з. Опрацювати с. 203-205. Прочитати новелу Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

Рід літератури «Залізний острів»: епос.

Жанр «Залізний острів»: новела-засторога (з роману в новелах «Тронка»).  Тема «Залізний острів»: розповідь про романтичну подорож закоханих Тоні й Віталика на старий залізний крейсер, яка мало не закінчилася трагедією. Ідея «Залізний острів»: оспівування першого юнацького кохання; уславлення людей, які здатні взяти на себе відповідальність за долю планети, які високодуховні, кмітливі, є носі­ями народної мудрості та снаги, які розуміють призначення людини на землі; заклик до збереження й захисту людського єства перед загрозою цивілізацій- них процесів. Герої «Залізний острів»: радист Віталик та його кохана Тоня (вожата), Лукія Назарівна (Віталикова мати), Тонин батько, дядько Сухомлин. Композиційно-стильові особливості «Залізний острів»: 

Сюжет. Віталик і Тоня кохають одне одного. Через свою легковажність опи­няються на військовому кораблі, який служить полігоном для нічних бомбар­дувань. їхній човен відв’язався і відплив, тому вони не можуть повернутися на берег. Однак дівчина і юнак не впадають у відчай, прагнуть знайти поря­тунок, не втрачають гідність. Розвиток подій надзвичайно напружений, драматичний; масштабність думок просто-таки дивовижна, особливо коли зважити, що розгортаються події про­тягом доби, участь у них беруть тільки двоє героїв, до того ж поставлених у такі умови, за яких власне діяти їм майже не доводиться.

Ідейний зміст «Залі­зного острова» не можна звести до якихось прямолінійних висновків. Навпа­ки, ідейно-художнє багатство новели наводить на роздуми про важливі вічні проблеми — життя і смерті, обов’язку перед іншими людьми, мету існування людини. Основний композиційний прийом, на якому тримається твір, — контраст. Протиставлення невмирущої краси природи й неприродності «залізного ост­рова» — старого проіржавілого корабля, який служить мішенню для літаків, протиставлення миру й праці — воєнній загрозі, світлої радості життя — безглуздій смерті. Образи-символи в новелі: «Залізний острів» — зловісне унаочнення найжахливішого «варіанту», перед яким може опинитися цивілізація (під удар по­ставлена вся планета). Крейсер — привид трагічного минулого. Степ — ве­лич нашої планети, щедро наділеної Богом лісами, степами... Море — символ плинності життя, якому немає ні початку, ні кінця. Птах — символ спокою. Танок Тоні на «рудо-іржавому вогні розпеченої палуби» прочитується як та­нок безтурботного людства на вістрі дедалі загострюваної небезпеки. Символічна й назва новели «Залізний острів»: неприродне поєднання — за­лізний острів-корабель — мішень для військових нічних бомбардувань, бом­бардувань у мирний час, над мирним морем, під мирними зорями. Відсутність розв’язки, відкритість фіналу новели символізують смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент через дію невідворотних цивілізаційних процесів можуть опинитися під за­грозою знищення. Недаремно «Залізний острів» — новела-засторога. Адже Олесь Гончар закликає схаменутися перед небезпекою, яка нависла над пла­нетою. Він застерігає сучасників від спустошення планети, жахливих наслід­ків порушення гармонії в природі.

Проблематика: війни і миру;

творчої праці, без чого людське щастя немислиме;

наступності й спадкоємності поколінь — одвічне питання батьків і дітей;

науково-технічної революції й людини;

обов’язку перед іншими людьми;

сенсу людського життя.

Аналіз твору Олеся Гончара "За мить щастя" 1964 р

. Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя. Головна ідея: оспівування краси й сили почуття кохання.

Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі (Лариса), її чоловік, комбат Шадура.

Сюжет: на жнив’яному полі зустрілися Сашко Діденко й мадярка Лариса, їх охопило неймовірне почуття кохання — молоді люди відда­лися пристрасному бажанню — несподівано з’явився розлючений, із гострим серпом у руці чоловік Лариси, хотів накинутися на них, але Сашко зупинив його смертельним пострілом — Діденка посадили на га­уптвахту — він і досі перебуває в полоні щасливої миті, Лариса ж інтуї­тивно передчуває трагічну розв’язку — військовий трибунал, зважаючи на міжнародний резонанс Діденкової справи, не переймається долею зовсім молодого Сашка й виносить смертний вирок. Літературознавці про твір. Перед нами постають звичайні люди — артилерист Сашко Діденко та його несподівана кохана Лорі чи Лариса, яку він зустрів на жнив’яному полі. Раптовий спалах пристрасті під палючим сонцем як неймовірний злет людської душі, вивільнення її од земних умовностей і засторог. Чи ж можливе це в недосконалому світі? Війна скінчилася, попереду демобілізація, повернення додому, там нове життя, у якому люди, що бачили віч-на-віч смерть, будуть гуманніші, благородніші, добріші й насамперед щасливі, бо навчилися цінувати кож­ну мить. Мрія от-от стане реальністю. До неї впевнено наближається Сашко. Він готовий до зустрічі з коханою. Про це йдеться в експозиції твору. Нарешті ми бачимо свято душі, її розкріпачення, яке щойно відчули хлопець і його мадярочка. Шалена пристрасть кохання, яке пережива­ють герої, передається цілою низкою відповідних деталей, епітетів: «па­лаюче літо», спрага, що мучить Сашка-водовоза, свіжі снопи… Перший погляд хлопця вихоплює «живе полум’я» — одну зі жниць. Проте серед цих палаючих барвів Лариса все ж особлива, хоч і є мовби невід’ємною часткою жнив’яного пейзажу. її портрет має такі деталі: «червона як жар» кофтина, «загорілі ноги», темне волосся, «карим сонцем налляті очі», «густовишневі губи» — уже від такої портретної характеристики створюється настрій жаги, шаленства, романтичної піднесеності. Він по­силюється описом: «Вона ніби тільки й ждала цього пориву, шпарко охо­пила хлопця руками і, відхилена на снопи, віддарювала його жаркими поці­лунками спраглості, вдячності й відваги. Це таки було живе полум’я, що опалило його, обняло, засліпило. Снопи розлазились, розтікались під ними, як золота вода, п’янили обох, вона лежала горілиць — жарка, незнайома! — і очі її були повні щасливого п’яного сонця». Кульмінація новели: на тлі цього любовного шаленства несподівано з’являється вкрай розлючений її чоловік із гострим серпом у руці. Письменник свідомо «згущує» тут барви, напруження наростає: «чорне обличчя», «божевільна каламуть в очах» (як контрастна до сонячності в очах Лариси!), важке дихання і постріл, який один у змозі зупинити цю страшну лавину, здатну в одну мить знищити найсвітліше, що може бути в житті. Ця кульмінаційна сцена має важливий притчевий під­текст, який утілює головну ідею: життя таке коротке, однак кожна мить може відкрити перед нами вічність. Про це не каже вголос О. Гончар, він це передає через художні образи, через назву. Уже ця особливість нове­ли «За мить щастя» підносить її до високого рівня художності. Напруженість сюжету дедалі посилюється, адже Сашко вбив чоло­віка Лариси, тепер його будуть судити. Ще ніхто не знає, як розплатить­ся хлопець «за мить щастя» і мить смерті, але, певно, то буде так само несподівано. Теперішні барви описів, портретів контрастують із по­передніми. Насамперед звернімо увагу, якою виглядає Лариса. Вона вже не зваблива «переможниця» життя, а ніби безпомічна жертва обста­вин — «змучена, перестраждана жінка з темним проваллям очей, що го­рять, як у хворої», «темно вбрана, боса, зарошена, і волосся на голові кучмилося недбало». Зате Сашко ще перебуває в полоні миті щастя. Зовсім не перейма­ється тим, що знаходиться в «арештантському курені», під вахтою, не переймається тим, яка розплата його чекає. Для нього відкрилося справжнє безмежжя світу любові. Усі помітили, як хлопець «із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки». Отже, обидва образи закоханих ніби доповнюють один одного, ство­рюючи єдиний повнокровний образ любові, яка завжди має поєднувати в собі піднесеність і страждання. Але чи переможе така любов усе, чи по­долає фатум? Безперечно, письменникові хотілося б саме це довести — це вже було в новелі «Модри Камень». Але в 1960-х роках романтизм молодого Гончара набуває «реалістичнішого озвучення», досвід, час зро­били інші наголоси. Чи візьме повоєнне суспільство на свій прапор таку любов? — чується за тестом риторичне запитання автора. Його герой ще живе наче в неземному світі, для нього розкрилася важлива життєва істина, але не дійшла до свідомості страшна небезпека — вирок військо­вого трибуналу. Є в новелі два речення, за якими криється досить ціка­вий зміст і суть справжньої трагедії: «Тепер тільки одна людина в державі могла помилувати його. Справа дійшла до Москви». Любов не виправда­но, престиж держави перевищує всяку гуманність — справа набула між­народного розголосу. Але чого варта ця держава, якщо вона така байдужа до долі конкретної людини? Що насправді понесла вона в Європу на своїх прапорах? Хоча О. Гончар цих акцентів і не розставляє (і дуже добре!), проте вони звучать із підтексту, через зображення «живих» людей, їхніх почуттів. Як митця, письменника тепер насамперед цікавить внутрішній стан хлопця напередодні страти, він прагне достовірно й водночас експре­сивно передати напруженість ситуації, «розхвилювати» читача, розтри­вожити його розум, емоції, уяву. Автор навіть дозволяє собі помріяти, створивши умовну ситуацію, як то було в «Модри Камені», кидає легкий мазок художника: стається чудо — Сашка помилувано, всі щасливі: вій­ськові, виноградне містечко, а найголовніше — він і вона. Але останній, завершальний мазок художника вертає нас до реальності, опускає на землю: «Хмари над яром пливли, як і пливли. Сталося все, що мусило статись» (Р. Мовчан).

Група 02-17

Тема: Григір Тютюнник. Коротко про письменника. «Три зозулі з поклоном». «Вічна» тема «любовного трикутника» в новітній інтерпретації.

Д/з Виконати завдання № 12 на с. 205.

Опрацювати презентацію за посиланням:

https://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/grigir-tyutyunnik-tri-zozuli-z-poklonom.html