18
травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день
вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20
травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби
за права кримськотатарського народу. Український інститут національної пам'яті
підготував матеріали та архівні фото, присвячені цій темі.
Кримські
татари в місцях спецпоселень після депортації в 1944 році. Архівні фото http://www.memory.gov.ua/news/krimski-tatari-v-mistsyakh-spetsposelen-pislya-deportatsii-v-1944-rotsi.
11
травня 1944 року було прийнято цілком таємну постанову Державного комітету
оборони № 5859сс «Про кримських татар». У ній наводилися претензії до
кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий
колабораціонізм, які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів
«масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість
колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація
кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944
року і завершилася в основному 20 травня. До операції було залучено 32 тис.
співробітників НКВС. Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до
півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар
та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. У реальності ж вдавалося зібрати
в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася
і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства.
Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій
Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Під
час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для
перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих
військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо
відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва
(Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар
заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за
перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з
німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації.
Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях
про вигнанців.
Під
час червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було
додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в
травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу
склала: 183 тис. осіб - на загальне спецпоселення, 6 тис. - у табори управління
резервів, 6 тис. - до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського
вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців
знаходилося також росіяни, українці, цигани, караїми та представники інших
національностей (2882 особи), яких було виселено через приналежність до змішаних
шлюбів.
Відразу
після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар
з лав радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу
було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили
возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених
воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили
повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові
квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на
службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів
відправлялися на спецпоселення.
Постановою
радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося,
що спецпоселенці користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому вони
не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них,
голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а про всі зміни у
сім’ях слід було доповідати міліції у триденний термін.
Депортація
мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом
року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30
тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене
досвідчених працівників.
Після
депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про
кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був
позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а
протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було
замінено на стандартні радянські назви.
З
часу проголошення незалежності Україна взяла на себе повну відповідальність за
долю всіх своїх громадян включно з тими, що повертаються на її територію з
місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову №
1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української
Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала
їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року
Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною
ознакою».
У
2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць
адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких
містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією
Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих
населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало
практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення
прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення державою права
депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були
перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.
ШАНОВНІ
УЧНІ! ПРОПОНУЄМО ФІЛЬМИ ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ ПРО ГЕНОЦИД КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ!
https://www.youtube.com/watch?v=S3xE_nq7iAw
https://www.kino-teatr.ru/kino/movie/post/126313/annot/
ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА. ЗАСОБИ
ПОЖЕЖОГАСІННЯ
ШАНОВНІ УЧНІ! ТРАДИЦІЙНО У КВІТНІ В ДПТНЗ «ШОСТКИНСЬКЕ ВПУ» ПРОХОДЯТЬ
ВИХОВНІ ЗАХОДИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ МІСЯЧНИКА З ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ!
ВІДЕО ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ!
https://www.youtube.com/watch?v=H_LNbvObeH8
https://www.youtube.com/watch?v=D241rZ6RhdU
https://www.youtube.com/watch?v=bRezik8LHtA
Вогонь здавна супроводжує людину, дає тепло, допомагає
зберігати від псування продукти харчування, очищати поля від бур'янів,
отримувати метал. Х
символом, соціальним згуртовуючим чинником. Однак вогонь, що вийшов з-під
контролю, здатний спричинити значні руйнівні і навіть смертоносні наслідки.
Пожежа – процес неконтрольованого горіння поза
визначеним для цього місцем, що поширюється у часі і просторі.
Пожежа знищує матеріальні цінності, загрожує життю та
здоров'ю людей, довкіллю. Проблема пожеж стає глобальною за своїми масштабами,
торкаючись не тільки національних, а й міжнародних інтересів. Про це свідчать
катастрофа на Чорнобильській АЕС, тривалі пожежі на нафтових об'єктах Іраку як
наслідок війни у Перській затоці, горіння великих лісових масивів. Щорічно на
Землі виникає 7 млн пожеж. Згідно зі статистичними прогнозами, у світі протягом
року може загинути на пожежах 225 тис. осіб, 2 млн 250 тис. – отримати
каліцтво, 4,5 млн – тяжкі опікові травми.
Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого з
регламентованою ймовірністю унеможливлюються виникнення і розвиток пожежі та
вплив на людей її небезпечних чинників, а також забезпечується захист
матеріальних цінностей.
Основними напрямами забезпечення пожежної безпеки є
усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Пожежа виникає за
одночасної наявності горючої речовини, джерела займання та окисника (кисню,
повітря), що разом утворюють горюче середовище. Якщо вилучити або заблокувати
будь-який із цих чинників, то пожежі не буде. На цьому ґрунтуються основні
напрями попередження пожеж та способи пожежогасіння.
У приблизно 90% випадків до пожеж призводять:
необережне поводження з вогнем; порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування
і побутових електроприладів; порушення правил монтажу та експлуатації приладів
опалення і теплогенеруючих установок; підпали; пустощі дітей із вогнем;
несправність виробничого устаткування.
Отже, забезпечення пожежної безпеки є обов'язковою
складовою виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників
підприємств, установ, організацій і підприємців. Органи державного пожежного
нагляду контролюють стан пожежної безпеки, вдаючись до різних санкцій (відмова
у виданні дозволу на початок роботи або оренду приміщень, штрафи, призупинення
експлуатації приміщень, споруд, устаткування, об'єктів тощо).
Відповідно до Правил пожежної безпеки
в Україні до основних організаційних заходів із її забезпечення належать:
– визначення
обов'язків посадових осіб щодо гарантування пожежної безпеки;
– призначення
відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць
тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання та
експлуатацію наявних технічних засобів протипожежного захисту;
– встановлення на
кожному підприємстві (установі, організації) відповідного протипожежного
режиму;
– розроблення і
затвердження загальнооб'єктової інструкції про заходи пожежної безпеки та
відповідних інструкцій для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних
приміщень, організація вивчення цих інструкцій працівниками;
– розроблення
планів (схем) евакуації людей на випадок пожежі;
– встановлення
порядку (системи) оповіщення людей про пожежу, ознайомлення з ним усіх
працівників;
–
визначення категорій будівель та приміщень за вибухопожежною та пожежною
небезпекою відповідно до вимог чинних нормативних документів, встановлення
класів зон за Правилами улаштування електроустановок;
–
забезпечення територій, будівель та приміщень відповідними знаками пожежної
безпеки, табличками із зазначенням номера телефону та порядку виклику пожежної
охорони;
–
створення та організація роботи пожежно-технічних комісій, добровільних
пожежних дружин і команд.
Комплексна реалізація цих заходів дає змогу запровадити
протипожежний режим.
Протипожежний режим
– комплекс загальнообов'язкових норм поведінки, правил виконання робіт та
експлуатації об'єкта (виробу), спрямованих на гарантування його пожежної
безпеки
Він є основою системи пожежної безпеки – комплексу
організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі
та збиткам від неї. Пожежобезпека об'єкта – стан об'єкта, за якого з
регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення і розвитку
пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Рівень
забезпечення пожежної безпеки – кількісна оцінка попереджених збитків у разі
можливої пожежі.
Імовірність виникнення пожежі (вибуху) в пожежо-
небезпечному об'єкті визначають на етапах його проектування, будівництва й
експлуатації. Для оцінювання ймовірності виникнення пожежі (вибуху) на діючих
підприємствах або об'єктах, що споруджуються, у будівлях необхідно мати
статистичні дані про різні пожежовибухонебезпечні події. Ймовірність виникнення
пожежі (вибуху) у проектованих об'єктах визначають на підставі показників
надійності елементів (складових) об'єкта, що дає змогу обчислити ймовірність
ситуацій, які можуть призвести до реалізації пожежовибухонебезпечних подій.
Аналіз пожежної небезпеки полягає у визначенні
наявності горючих речовин і можливих джерел запалювання, ймовірних шляхів
поширення пожежі та необхідних засобів пожежогасіння.
Теплові джерела запалювання різноманітні, наприклад,
навіть звичайний графин із водою, залишений на підвіконні, може стати оптичною
лінзою і запалити портьєру. Однак до основних джерел запалювання належать:
відкритий вогонь; розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні; теплові
прояви електричної, механічної, сонячної та ядерної енергій, а також хімічних
реакцій; інші джерела запалювання.
У побуті відкритий вогонь використовують для опалення,
нагрівання, приготування їжі та, в окремих випадках, для освітлення, на
промислових підприємствах – згідно з умовами технологічного процесу (вогневі
печі та топки, факели для спалювання газів, паяльні лампи, газові різаки та
ін.). Відкритий вогонь має достатню температуру та запас теплової енергії, що
можуть спричинити горіння всіх видів горючих речовин і матеріалів. Тому
основним захистом від нього є ізоляція від зіткнення з ним горючих речовин.
Багато пожеж виникає внаслідок несправностей та
порушень правил експлуатації електротехнічних, електронагрівальних приладів,
пристроїв і устаткування, від коротких замикань в електричних ланцюгах;
перегрівання та займання речовин і матеріалів, розташованих близько до
нагрітого електроустаткування; струмових перевантажень проводів та електричних
машин; великих перехідних опорів тощо.
Пожежонебезпечне підвищення температури внаслідок
перетворення механічної енергії на теплову спостерігається у разі ударів
твердих тіл (з виникненням іскор або без них ); поверхневого тертя тіл під час
їх взаємного переміщення; стиснення газів та пресування пластмас; механічного
оброблення твердих матеріалів різальними інструментами.
Перебіг хімічних реакцій із значним виділенням
теплової енергії супроводжується потенційною небезпекою пожежі або вибуху,
оскільки виникає неконтрольоване розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи
тих, що перебувають поряд, горючих речовин. Різні хімічні сполуки в контакті з
повітрям, водою чи в разі взаємодії можуть стати причиною пожежі. Трапляються
випадки, коли сонячні промені, що концентруються за допомогою оптичних
приладів, утворюють досить потужні теплові джерела, здатні спричинити займання
груп горючих речовин і матеріалів.
Залежно
від агрегатного стану та ступеня подрібненості речовин, горюче середовище
можуть утворювати тверді речовини, легкозаймисті та горючі рідини, горючий пил
і гази. Тверді горючі речовини можуть горіти безпосередньо у будівлях,
приміщеннях, машинах та апаратах (паперові книжкові фабрики, деревообробні
комбінати, швацькі підприємства, склади та квартири).
Отже, аналіз пожежної небезпеки будівель, приміщень,
технологічного устаткування тощо повинен дати відповіді на питання: де, за яких
умов і в який спосіб може виникнути пожежа, як вона розвиватиметься, до чого це
призведе. Кінцевою метою такого аналізу має бути максимально можливе виключення
потенційних джерел запалювання, зведення до мінімуму горючого середовища,
встановлення такого рівня протипожежного режиму, за якого ймовірність
виникнення пожежі та масштаби її наслідків будуть найменшими.
асоби
пожежогасіння: шанцевий інструмент, вогнегасники, ручний пожежний інвентар
Вогнегасні засоби
Вода.
Основний ефект гасіння - охолодження горючих предметів нижче температури
горіння. Недоліки гасіння водою: замерзання води при від'ємних температурах;
вода не гасить горючі рідини з температурою кипіння нижче 800С; спричиняє
значні збитки для обладнання та будівель; при гасінні електрообладнання можливе
враження електричним струмом; погано змочує деякі волокнисті і тверді речовини,
тому при їх гасінні водою ефект відсутній.
Піна
буває хімічна та повітряно-механічна. Хімічна піна складається з бульбашок
вуглекислого газу, повітряно-механічна -містить бульбашки повітря. Вогнегасна
дія піни - охолодження верхнього шару та ізоляція горючих предметів від
атмосферного повітря. Піна не застосовується для гасіння електрообладнання під
напругою та таких активних речовин як калій, натрій, сірковуглець, з якими вона
вступає в реакцію.
Вуглекислота
(СО2) використовується, в основному, для гасіння
електроустановок. Вуглекислотою не можна гасити етиловий спирт, в якому вона
розчиняється, а також целулоїд, терміт, що горять без доступу повітря. При
гасінні вуглекислотою у закритих приміщеннях концентрація СО2 зростає, що
небезпечно для життя.
Порошки.
Порошкова хмара створює захист від теплового випромінювання, тому пожежу можна
гасити без спеціальної захисної одежі. При потраплянні порошків на розжарені
предмети відбувається розклад солей та виділення негорючих газів, що підсилює
вогнегасну дію порошку. Проте, в закритих приміщеннях при гасінні порошками
створюється висока запиленість повітря, порошки також мають слабкий
охолоджуючий ефект, що може призвести до повторного загорання.
Інформаційна картка учасника «ТОП-19» САННІКОВА
СЕРГІЯ
Фото учасника
|
|
Прізвище ім’я по батькові
|
Санніков Сергій Васильович
|
Курс навчання, група
|
ІІ курс, група 03-18
|
Професія, за
якою навчається
|
Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів,
електрогазозварник
|
Громадське
доручення
|
Староста групи, член учнівського самоврядування
ДПТНЗ «Шосткинське ВПУ»
|
Хобі
|
Збирання і розбирання мототехніки, риболовля,
виготовлення виробів з металу
|
-портфоліо
досягнень конкурсанта:
- успішність,
середній бал;
- участь у
конкурсах, заходах, акціях різних
рівнів;
- участь у
конкурсах професійної майстерності, олімпіадах.
-життєва
позиція учасника.
|
Сергій навчається на достатньому рівні. Середній
бал - 8,9.
Активно бере участь як у житті групи, так і в
житті училища. Брав участь у конкурсах професійної майстерності (2018, 2019)
на рівні училища.
У 2018 році долучився до участі в конкурсі
«Вареники-Шостка-Фест» у категорії «Аматори-студенти».
Життєва позиція Сергія :
навчіться
цінувати те, що у вас є, до того, як час змусить вас цінувати речі, які ви
мали одного разу.
|
РЕЙТИНГОВИЙ КОНКУРС «ТОП-19»
Традиційно кожного навчального року визначаються найкращі учні нашого навчального закладу. І цей рік не виняток. Дистанційно визначалися найкращі учні кожної групи, враховувались і навчальні досягненні, і активна участь в житті групи та училища, і професійні навички.
ПРОГОЛОСУЙТЕ ЗА СВОГО УЧАСНИКА ЗА ПОСИЛАННЯМ:
https://vpu19.ucoz.ua/news/rejtingovij_konkurs_top_19/2020-04-15-982
Кабмін прийняв рішення запровадити режим надзвичайної ситуації по всій території України на 30 днів. Відповідно всі карантинні обмеження також подовжені на 30 днів – до 24 квітня!
Нагадуємо, що з 12 березня 2020 року по 24 квітня 2020 року аудиторні заняття в ДПТНЗ «Шосткинське ВПУ» призупинені. Навчальний процес здійснюється в дистанційному режимі (див. розділ "ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ") згідно розкладу занять.
Виконання навчальних планів здійснюється шляхом використання різних форм дистанційного навчання: листування вчителя та учнів через мережу інтернет (e-mail); навчання в хмарному середовищі Google (classroom), Office 365 (Teams); спілкування через Viber, Facebook Messenger, Телеграм; опрацювання спільних документів тощо.
Усі учасники освітнього процесу мають можливість у режимі он-лайн вирішити усі важливі питання!
БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
ШАНОВНІ УЧНІ! ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО ПРО КОРОНАВІРУС! Будьте здорові!
https://www.youtube.com/watch?v=w9fESFV3Njk
СВІТ ПІДЛІТКА. ЗАДАЧІ, ЯКІ ВІН МАЄ ВИРІШИТИ
Підлітки – особлива соціально-психологічна і демографічна група, яка має свої особливості, норми, установки, специфічні форми поведінки, що формують особливу підліткову субкультуру. Почуття приналежності до «підліткової» спільноти і визначеної групи всередині цієї спільноти, що часто відрізняється не тільки інтересами і формами проведення дозвілля, а й одягом, мовою, має важливе значення для розвитку особистості підлітка, впливаючи на його норми і цінності.
Світ підлітка складний, багатоаспектний. Окрім того, що в ньому потрібно вміти орієнтуватися (маючи зовсім небагато життєвого досвіду!), підлітку важливо своєчасно впоратися з вирішенням наступних задач вікового розвитку:
- Прийняття власної зовнішності й уміння ефективно володіти тілом.
- Формування нових і більш зрілих стосунків з однолітками обох статей.
- Прийняття чоловічої або жіночої соціально-сексуальної ролі.
- Формування стосунків, вільних від емоційної залежності.
- Підготовка до трудової діяльності, що могла б забезпечити економічну незалежність.
- Підготовка до власного сімейного життя.
- Розвиток відповідальної поведінки.
- Формування системи цінностей та етичних принципів, якими можна керуватися в житті.
Вісім задач підліткового життя створюють чітку послідовність. І не дивно. Навички, здобуті при вирішенні попередньої задачі, знадобляться для вирішення наступної.
Результатами вирішення всіх задач юності є настання зрілості. Якщо людині це не вдалося, вона буде завжди відчувати відповідні ускладнення, складнощі в стосунках з оточуючими.
У чому конкретно полягає вирішення вищезгаданих задач?
Прийняття власної зовнішності. У підлітковому віці людині притаманно занадто перейматися з приводу своїх фізичних даних. То зріст дуже маленький, то навпаки, занадто високий, то маса тіла недосконала. Підлітку необхідно прийняти свій вигляд та зміни, що відбуваються в організмі, а також навчитися доглядати своє тіло й ефективно володіти ним під час занять спортом, виконання фізичної роботи, відпочинку.
Формування нових та більш зрілих стосунків. Дитячі дружба та інтереси між однолітками однієї статі у підлітковому віці змінюються на різностатеву дружбу. Якщо хлопці все ще штовхають дівчат, демонструють «дитячу» поведінку, значить, вони не набувають належного психоемоційного розвитку. Час навчатися мистецтву спілкування й поведінки з представниками протилежної статі. А також правильно обирати коло свого спілкування.
Прийняття соціально-сексуальної ролі. Який вигляд має чоловік, а який – жінка? Як вони мають поводитись? Ким мають стати у житті? Підлітку потрібно навчитися більш виважених стосунків з однолітками. Подумати про те, що являє собою чоловіча або жіноча роль у родині. Подумати про себе в цій ролі. Про найважливіші життєві компетенції, які є необхідними для нього в подальшому житті, тому їх потрібно здобувати.
Формування стосунків, вільних від емоційної залежності. Підліток має бути здатним формувати стосунки, засновані на взаєморозумінні, прив’язаності та повазі, але вільні від емоційної залежності. Підлітки, що постають проти батьків та інших дорослих і розв’язують з ними конфлікти, мають навчитися краще розуміти себе та інших, вміти розбиратися в причинах конфліктів.
Підготовка до трудової діяльності. Одна з головних задач юності – вибір професії й досягнення економічної незалежності. Перша частина цієї задачі полягає для дитини в тому, щоб з ясувати, чого вона хоче від життя. Друга частина – вибір професії, навчання і початок трудової діяльності.
Підготовка до власного сімейного життя. Більшість хлопців і дівчат прагнуть створити у майбутньому щасливу родину. Напевне, вони не замислюються над цим серйозно, але своє майбутнє бачать саме таким. І результатом вирішення цієї задачі, як правило, є наслідування прикладу родинного життя своїх батьків. Дівчата беруть приклад з матерів, а хлопці – з батьків (рідше – інші референтні особи). У випадку сладних обставин в родині батьків питання потребує особливої уваги.
Отже, підлітковий вік – дуже складний період життя дитини, як у фізіологічному та психологічному відношенні, так і в соціальному. Дорослим, батькам і педагогам, які знаходяться поруч з підлітком, дуже важливо бути обізнаними, щоб компетентно і своєчасно надати необхідні поради, дорогоцінні для побудови долі молодої людини.
А.Б. Приходько, практичний психолог ДПТНЗ "Шосткинське ВПУ"
Немає коментарів:
Дописати коментар