31. 03. 2020

Група 01-19

Шановні учні! Виконані завдання надсилайте на електронну пошту:

tatareva1992@gmail.com

Тема: Світ людини у зв’язку зі світом природи. Фольклорне тло твору. Образи й символи в ньому. Образи Івана та Марічки як утілення романтичної ідеї незнищенності кохання.

Д/з. Опрацювати с. 142-143. Виконати завдання для самоперевірки №1-7 «Діалог із текстом»

https://pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-ukrajinska-literatura-slonovska-2018-stand.pdf

ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ!

"Тіні забутих предків" є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

У цій повісті письменник з надзвичайною проникливістю відтворив своєрідність народного світогляду саме так, як він виявився у фольклорі.

М. Коцюбинського полонив чарівний куточок Карпат. Його захоплювала казковість краю, величність природи, життя гуцулів з їх багатою фантазією і незвичайною психікою, їх глибоко поетичне, образне мислення.

Уже сама назва повісті, над вибором якої довго розмірковував письменник, містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

Початок твору простий, спокійний, як і належить епосу або казці. Але вже з перших слів оповіді в ній з'являється фантастичний елемент. Неспокійний був новонароджений Іванко, і забобоння мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах "не обкурила десь хати", "не засвітила свічки", і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від ще давніших предків.

М. Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а і в особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Так, в дитинстві і для Іванка, і для Марічки "весь світ був як казка, повна чудес,

таємнича, цікава й страшна".

У дорослому віці у героїв фантастичні уявлення не зникають, а лише набувають інших форм.

Цікавою є сцена першої появи Іванка на полонині, серед вівчарів. Він знаходить їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім способом — за допомогою тріски й каменю. Вівчарі не відповідають гуцулові на його вітання, бо зайняті священною справою. Та тільки коли маленький вогник вискочив із скалки і "ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру", він обернувся і відповів на Іванкове вітання.

І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме обожнення вогню. Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець боронити од всього лихого маржинку. Коли вже Іван повертається з полонини в село, то там ще залишаються люди, які "мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський, що сам народився, неначе бог, сам має й заснути". Поставивши за мету показати психіку гуцула, М. Коцюбинський відповідно до дійсності наділяє її фантастичними уявленнями про світ. І в буденному факті, і в праці, і в пісні — скрізь людина бачить містичні сили. Фантастичні образи повісті покликані не стільки створити романтичну історію, скільки передати особливості психології характерів, духовного світу героїв.

Кохання Івана та Марічки від самого початку було трагічним. Бо воно було більшим і сильнішим за життя. 1 коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Поклик кохання і муки породжують в його душі ілюзії, фантастичні образи, а згодом призводять до того, що Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.

Малюючи непоборну силу кохання, автор шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід аж до вірувань наших далеких предків.

Повість М. Коцюбинського — це ніби сам голос душі, що його хотів розбудити в кожній людині великий письменник. Нагадати нам: ми теж українці, і забуті предки щодень говорять з нами рідним словом, казкою, легендою, повір'ям, піснею, ростом трави і дерева, голосом води.

Образи-персонажі

Іван — з багатодітної родини; через неспокійний характер родичі не любили його, тому змалку належав сам собі. Рано почав самостійно спілкуватися з природою і розуміти її. Мав потяг до музики, гри на флоярі, самостійно хотів «піймати» мелодії лісу. Наслідуючи дорослих, кинувся бити дівчинку з ворожого роду, але був зупинений і вражений її добротою. Мав щирі та вірні почуття до дівчини, незважаючи на давню ворожнечу родів. Працьовитий. У коханні був увесь сенс його життя, і коли Марічка загинула, цей сенс був утрачений назавжди. Усе інше — лише животіння та спогади, сум, журба. І винних тут не знайти — це саме життя.

Марічка — поетична, цільна натура, що співанками «засіяла гори». Щира, віддана. Інтуїтивно, серцем відчула, як побороти зло — тільки своєю безмежною добротою. Але доля виявилася немилосердною.

Палагна — дівчина з багацького роду. Жила природним життям, приземлена. Робила, як споконвіку робили її предки, як заведено здавна, дбала про дім, господарство, худобу, захищала їх від лихого ворожінням та осторогами. Можливо, не дуже й приваблива як людина. Але не її вина, що Іван її не любив. Цілком природно, їй хотілося кохання, сильного чоловіка поруч. Зведення ж Івана, бажання йому зла — то вже її з Юрою великий гріх.

Міфічні образи

Міфологічні образи в повісті особливі, карпатські, але їхнє значення, характер відповідають відомим лісовикові, чортові, русалкам лісовим (мавкам) та ін.

Це сили переважно ворожі людині, бо людина своєю діяльністю, навіть своєю присутністю порушує спокій, гармонію в лісі. Лісові сили інколи ворожі й щодо одне одного, як Чугайстир і нявки. Особливо прикметною рисою гуцульських міфологічних образів є їхня любов до музики, танцю.

Люди-чарівники

Мольфар Юра — людина, наділена надприродними здібностями, ворожбит. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань.

Образи-символи

Ватра — це символ життя, незнищенності, символ одвічної вівчарської праці, що годує й підтримує людину.

Трембіта — особливий музичний інструмент (довга труба), характерний для гуцулів. її протяжний сумний звук, як правило, сповіщає про нещастя.

Співанки, коломийки — це теж притаманні лише карпатському краєві фольклорні твори — короткі, часто імпровізовані, легкі, з танцювальним ритмом — про все в житті.

Група 01-19

Тема: Урок мовленнєвого розвитку. Усне переказування найбільш разючих епізодів із повісті з аргументацією свого вибору.

Д/з. Зробити цитатну характеристику образів Марічки та Івана.

Скористайтеся посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=j1RGr1CHaec

Матеріал для повторення!

Історія написання. У 1910 р., повертаючись з лікування в Італії, М.Коцюбинський на запрошення фольклориста Володимира Гнатюка на декілька днів зупинився в с. Криворівня на Гуцульщині. Повість, написана в 1911 р., стала наслідком вражень від життя, звичаїв і обрядів, мислення і світосприйняття гуцулів (матеріали до повісті М. Коцюбинський збирав ще з 1902 р.). «Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю й учусь. Який оригінальний рай, який незвичайний казковий народ. Не знаю, чи вдалося мені, але коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то із того був би задоволений.» «Гуцули — ори­гінальніший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води».

Джерела. 1) Власні спостереження автора; 2) історичні праці М. Шухевича, В.Гнатюка («Гуцульщина», «Матеріали до гуцуль­ської демонології»).

Жанр. Повість (психологічна, лірична, філософська повість).

Конфлікт. Багатоплановий: між родами (Палійчуки — Гутенюки); людина — природа; мрія — дійсність; людини із власним «я»; побутовий (Іван — Палагна).

Сюжет перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта», але головна колізія в обох творах різна.

Провідний мотив: «...Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... нетривке й дочасне».

Персонажі. Іван Палійчук, Марічка Гутенюк, родини Палійчуків і Гутенюків, Палагна, мольфар Юра, Микола, нявка, чугайстр.

Ідея. Повість — гімн природі, чистоті людських взаємин і по­чуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблематика:

гармонія, між людиною та світом природи;

життя і смерть;

добро і зло;

вірність і зрада;

незнищенність справжнього кохання;

вплив мистецтва на людину;

роль праці в житті людини;

батьки і діти;

язичництво і християнство.

Група 02-17

Тема: Українська історична проза др.. пол. ХХ ст.. Павло Загребельний. «Диво»: Софія Київська як історична пам’ятка та художній символ. Наскрізні проблеми в романі:  людина перед вибором, людина в процесі самопізнання та самоствердження, людина-творець.

Д/з. Зробити хронологічну таблицю життя і творчості П. Загребельного. Читати роман «Диво»

https://gloss.ua/citynews/87696-24-suchasnih-ukrajinskih-pismenniki-yakih-varto-prochitati

https://www.youtube.com/watch?v=PgHvk3blel4

https://www.youtube.com/watch?v=pHwsoGCQxAk

ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ (1924 - 2009 р.) Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині. 1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.

У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею. В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі. В 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960). Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них: — «День для прийдешнього» (1964); — «Шепіт» (1966); — «Добрий диявол» (1967); — «Диво» (1968); — трилогію «З погляду вічності» (1970); — «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»; — «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); — «Переходимо до любові» (1971); — «Намилена трава» (1974); — «Євпраксія»(1975); — «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984). Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди. Виступив П. Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982). Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем. Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.

Група 02-17

Тема: Образ Сивоока (проблема творчого начала в людині, свободолюбства, людської гідності».

Д/з. Скласти цитатну характеристику образу Сивоока («Диво» П. Загребельного). Дочитати роман «Диво».

ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ:

https://gdz4you.com/prezentaciyi/ukrayinska-literatura/pavlo-zagrebelnyj-8024/

Роман «Диво»

Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X—XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об'єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської —дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Великою мірою це і символічний образ. Так він сприймається передусім через те, що довкола нього розгортаються всі події, зображені в романі, на них постійно ніби падає тінь від Софійського собору. Софія, як художній символ і як реальна історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість, нескореність, увібрала у свої фрески та мозаїки все його світоглядне наповнення, стала своєрідним самовираженням внутрішньої суті цього народу, його культури, історії, моралі, власне, втілює в собі його духовність. П. Загребельний ніби ставить читачеві запитання: яка ж вона є? Чому ми, нащадки Сивоока, Ярослава Мудрого, мусимо її зберегти в собі та понести у майбутнє?

Автор роману переконливо доводить, що культура Київської Русі тісно пов'язана з первісним язичницьким віруванням українського народу, а не лише з християнством. Він багато уваги приділяє болючій проблемі насильницького впровадження християнства на давньоруських землях князем Володимиром. Бо просто і швидко можна було знищити атрибути язичницьких обрядів, скульптури давніх богів, але неможливо заперечити і перекреслити вікові народні уявлення про світ, природу, людей. Ця частина народного світогляду органічно переходила в нові християнські духовні та матеріальні скарби Русі, приживалася там, потім переходила в нові часи. Символічний епізод, витворений, звісно ж, розкутою авторською уявою; переслідувана позашлюбна дочка Ярослава Мудрого народила сина від Сивоока. «І син його —серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться», — таким узагальнюючим акордом завершує Павло Загребельний свій роман.

Група 02-17

Тема: Князь Ярослав Мудрий (проблема людини і влади).

Д/з. Порівняти образи Сивоока і Ярослава Мудрого.

Для перегляду:

https://www.youtube.com/watch?v=BN0yGTv1TN0

ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ!

П. Загребельний показує Ярослава Мудрого ще з дитинства, який ріс, ніби вовченя, був упертим, а в дорослому житті цілеспря­мованим: «Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим в уся­кому ділі — і в зненависті, в любові, та навіть у дріб’язку». Особливо автор наголошує, що Ярославові нічого в житті не давалося просто. І подолання комплексу неповноцінності, і шлях до влади, і бажання бути завжди на виду — усе це мало якусь внутрішню силу. А особисте життя теж не тішило Ярослава Мудрого. Не мав князь і друзів. І все ж він знаходив утіху в тому, що робив для розквіту своєї держави: примножував її багатства, виводив Русь на рівень європейський. Загребельний показує свого героя як звичайну людину, яка має слабкості, недоліки; часом Ярослав Мудрий був жорстоким, самовпевненим, для нього був «раніш закон, а потім благодать». Як бачимо, він не ідеальний. П. Загребельний у змалюванні Ярос­лава знайшов добру міру поєднання «державно-історичного» та «людського»...

Від обмеженої князівської демократичності Ярослав прихо­дить до абсолютної самотності. Проголосивши себе кесарем, він вознісся в гордині, вважаючи, що для нього тепер всі «живі — мертві», бо вони залежать від нього, а не він од них. Ідея безмеж­ної влади пригасила, а потім й убила в ньому все людяне: знищено беззахисного язичницького святого, переслідується позашлюбна дочка, загинув Сивоок, ім’я якого велено вилучити з літопису. Рефрен «Роби задумане», який спочатку сприймався як утвер­дження творчої діяльності, тепер набирає зловісного смислу, бо ідея державності перетворилася в ідею самодержавства. І водночас П. Загребельний показує, що ніщо людське не було чужим для Ярослава: «...Жив останні місяці в душевному сум’ятті, відчував розтерзаність в серці». Бо вирішив війною йти супроти батька. Бо Забава, це його «приголомшливе чудо», відкрила йому такі джерела ніжності, краси й не скованої умовностями гідності, що хвилями затьмарювала його честолюбні заміри. Та князівство стало на заваді людяності Ярослава, який любив свою землю, особ­ливо гостро відчуваючи пору «...занурення пущі в зимовий сон», однак не хотів і боявся бачити на ній скупчених в одне ратаїв, уважаючи, що всілякі там хлібороби, як і ковалі та кожум’яки, не здатні думати, а тим більше — творити державу. Уже будучи великим князем київським, міркував: «Простий люд байдужий до влади. Вона йому ні до чого. Він би й державної гідності та неза­лежності не мав, аби не князь. Тож хай буде вдячний князеві. Не князь дякуватиме комусь там за напитки та наїдки, а люди хай дякують князеві. Повчати їх про це денно і нощно». І добре розумів, що закляте коло самотності оточує правителя, «...тільки підлабузник вповзає туди на череві». Хіба не муки це людини, що створила могутню державу, разом із воями Русі розбивала її ворогів, відбудовувала городи и церкви, одкривала житниці для голодних, заохочувала до освіти, але пісень усе одно в народі про неї не складали!

 Надолужуючи відсутність хвалебних пісень, задумав Ярос­лав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі: у його незвичайному соборі він хотів знайти примирення нового чужого зі старим своїм, подолати роздвоєність, яка мучила його протягом багатьох років. У дискусії зі святим язичником князь уперто відстоює нову віру, яка виводить Русь у широкий світ. Але в той же час розуміє, що заради християнства було нищено й плюндровано душі свого народу. «Може, в піснях і віруваннях давньої Русі,— міркував Ярослав при спогляданні собору й народу, що клопотався біля нього,— ховалася та чистота й міць, яка мала прийти на зміну тому світові, що на його березі конала, мов здихаюче чудо-юдо, Візантія? І, може, помилився князь Володимир, а за ним ще тяжче помилився він, Ярослав, переймаючи від Візантії те, що, вида­валося, приносило їй могуття, а насправді ж обіцяло лиш заги­бель?». Та згодом відкидає цю думку заради, як він гадає, вищих інтересів: «Невлаштованість людська його мало обходила. Дбав і не за себе — за державу». Але Павло Загребельний не поставив тут крапки. Логіка характеру, соціальна його реальність привела автора до розуміння, що Ярослав, зрештою, повинен був перед помазанням на кесаря заперечити цю думку й визнати: «Зберіга­ючи державу, зберіг себе». Якщо князеві спочатку гадалося, що держава над усе, то кесареві годилося думати, як і всім монар­хам, що він — це держава. Досягнувши безмежної влади, Ярос­лав став самотнім, душа його перетворилася на пустку. Могуття влади не могло приборкати прагнення людей до волі, що и довела втечею дочка Забави, на яку він нацькував вірних псів своєї дер­жави. Не випадково роман завершується, як і початок розділу про Сивоока, у романтичному стилі, де фольклорно-біблійна уза­гальненість з повторенням приєднального «і», на противагу пиш­ноті и подробицям опису покладання вінця на голову князеві, створює урочистий гімн безсмертю тих, хто в єдності з народом творить дива: почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі. І втікала Ярослава полями, лісами, крилася в пущах і на бо­лотах. І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Сивоока. І син його — серед нас. Завжди з його талан­том і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться».

Група 03-19

Тема: Урок виразного читання. Виразне читання уривка з новели «Valse mélancolique».

Д/з. Виконати завдання № 9-11 на с. 162 (Українська література, 10 клас. Борзенко О.).

30. 03. 2020

Шановні учні! Виконані завдання надсилайте на електронну пошту:

tatareva1992@gmail.com

Група 01-19

Тема: Повість «Тіні забутих предків». Трагічна доля Івана й Марічки як наслідок суперечності між мрією і дійсністю.

Д/з. Прочитати повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. Опрацювати с. 139 – 142 ( підручник «Українська література» О. Слоньовська)

 https://pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-ukrajinska-literatura-slonovska-2018-stand.pdf

https://www.youtube.com/watch?v=MwdsuYZemao

https://www.youtube.com/watch?v=jG5Y3-Q6KoY

Рід літератури «Тіні забутих предків»: епос.

 Жанр «Тіні забутих предків»: повість.

Тема «Тіні забутих предків»: зображення життя гуцулів на межі ХІХ-ХХ ст.; відтворення поетичного світу давніх гуцульських традицій, міфологічного світосприйняття і світовідчуття гуцулів; сильних і нестримних почуттів; органічної єдності з природою, 

Ідея «Тіні забутих предків»: гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів; засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами. Герої «Тіні забутих предків»: Марічка Гутенюк та її родина; Іван Палійчук та його родина; Палагна — дружина Івана Палійчука; Юра, сусід Палійчуків, мольфар; щезник, нявка, чугайстир.

            Композиція «Тіні забутих предків»: композиція твору складається з низки епізодів, що через долю головних геро­їв передають дух життя гуцулів, їхній органічний зв’язок із природою, язич­ницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів.

Сюжет твору розвивається в психологічному ключі через показ не стільки зовнішніх, скільки внутрішніх подій життя Івана Палійчука. Може, саме тому фольклорне тло стало органічною частиною твору, підказало найточніші поетичні засоби творення образів. Поетика твору розвивається у двох напрямках. З одного боку, автор викорис­товує традиційний сюжет, з другого — вдається до складніших форм худож­ньої умовності. Особливість твору полягає в підході до зображуваного, у способах сприйняття і передачі образів навколишнього світу. І тут автор ви­ступає як імпресіоніст. У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причо­му часто зовнішній світ не деталізується, а передається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті немало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги приділяється враженню героя, ніж просто реальному пейзажу. Захоплення внутрішнім світом героя починає сприйматися читачем як реаль­ний світ. У цьому полягає імпресіоністична структурність повісті —- відмова від традиційного сюжету, зосередження оповіді на внутрішньому конфлікті. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, пере­живаннях, становлять організуючий центр повісті Коцюбинського як твору імпресіоністичного. Імпресіонізм Коцюбинського слід розуміти як особливий стиль, близький до реалістичного напряму розвитку літератури. Письменник виробляє і свої специфічні засоби зображення. Йдеться про імпресіоністич­ний пейзаж у повісті «Тіні забутих предків». Напівтони, надзвичайність фун­кції світлотіні — ось що відзначає пейзаж М. Коцюбинського-імпресіоніста.

Проблематика «Тіні забутих предків»:

Ø  гармонії людини і природи;

Ø  життя і смерті;

Ø  вічності й сили кохання;

Ø  протиборства добра і зла;

Ø  сенсу житія і щастя людини;

Ø  вірності й зради;

Ø  вірності кохання і деспотизму антигуманних звичаїв;

Ø  ролі праці в житті людей; стосунків батьків та дітей;

Ø  язичництва і християнства.

            Художній напрям, стиль: модерний твір, у якому яскраво простежується імпресіоністична манера по­дачі матеріалу.

Примітки: Повість Михайла Коцюбинського написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В основу повісті ліг мандрівний сюжет про закоханих з воро­гуючих родин, подібний до фабули трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта». У творі розповідається про кохання Івана й Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів.

Група 02-19

Тема: Новела «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс»). Образи нових жінок-інтелектуалок: талановитої піаністки Софії, аристократичної Марти, пристрасної і вольової художниці Ганнусі.

Д/з. Опрацювати с. 159-161 (https://portfel.info/load/10_klas/ukrajinska_literatura/borzenko_2018_rik_profilnij_riven/151-1-0-25837) . Виконати завдання для самоперевірки № 1-8 (с. 162)

            За жанром «Valse mélancolique»  — музична новела. В ній основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи й музичні переживання. Використовуючи їх, Кобилянська створює образ естета, творчої, духовно-багатої особистості. Такими персонажами у творі є жінки.

Кобилянська перша в українській літературі зобразила типи жінок-інтелігенток, які є аристократками духу, мають високу мету у житті, прагнуть удосконалити свою особистість, убираючи в душу світові культурні надбання. Це жінки європейського типу.

Провідною темою новели є музика, мистецтво та їх вплив на людину, а також доля талановитого митця.

У творі представлено три артистичні натури Ганни, Марти та Софії. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до краси, прагнення до гармонії, фізичної та духовної досконалості.

Художній аналіз їхніх думок та почуттів становить основний зміст твору. Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, що прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться лишитися незаміжніми, адже шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.

Судячи з назви, новела «Valse melancolique», що в перекладі означає «меланхолійний вальс», має бути присвячена «мистецькій» темі. Але музика стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя.

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: «Прочиталисьте “Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу.

Група 03-17

Тема: Підсумковий урок.                                

Д/з. Виконати впр. 475, 476, 477 на с. 222 (скористайтесь посиланням: https://pidruchnyk.com.ua/uploads/book/11-klas-ukrajinska-mova-zabolotnij-2019.pdf)

Група 02-17

   Тема:     Урок-підсумок

Д/з. Виконати впр. 473, 474, 475 на с. 221-222 (скористайтесь посиланням: https://pidruchnyk.com.ua/uploads/book/11-klas-ukrajinska-mova-zabolotnij-2019.pdf)

Група 02-17

  Тема: Жіноче й чоловіче начало у творі. Притчевість образів, епізодів.

Д/з. Прочитати твір «Дикий Ангел» О. Коломійця.

Для ознайомлення!

Як стверджують ведичні писання, весь світ побудований на гармонії двох енергій і двох  начал.  Їх символами стали "інь" і "ян", зображені в парі, як знак гармонії двох протилежностей. Перша — чоловіча. Це сміливість, ризик, агресивність, лідерство. Але чоловіча енергія досить слабка і потребує регулярного живлення. Звісно , що від жіночої енергії: м'якої, умиротвореної і ніжної. Без неї чоловік не здатний на творення! Через те з'являються  чоловіки «бозна-звідки», які відзначаються незвичайною красою і позначають гарячу енергію, що виривається зсередини і прагне до неба. Саме тому  вони володіють магічним даром перевтілення і з'являються увечері, бо відчувають, що саме тоді їхня жіноча енергія черпає силу.  «Вночі до обійстя прилетів великий сірий птах. Черкнувся підошвами лискучих туфель стежки і звільна пішов по ній до самітнього будинку на горі… Птах ішов по стежці й помалу втрачав пташину подобу: пір’я на його голові стало кучугурою кучерявого волосся, крила — руками, і поклався йому на плечі той-таки неодмінно сірий костюм…» Ціль «дженджурика»   - підживитись життєвою енергією жінок ,які живуть на горі Бо ж ці жінки живуть  з відкритим серцем, значить сповна відчувають весь спектр почуттів.

Більшість фахівців, що вивчають жіночу енергію, схиляються до того, що світилом жіночої сили, що уособлює глибину і загадковість жінки є Місяць. «Вони вийшли за хвіртку, але не пройшли багато. Анатоль притис її до паркану й побачив, що в неї в одному і в другому оці горить по малому запаленому місяцеві. Був і справді спраглий і хотів якнайшвидше напитися, а що вона не сподівалася такого нагального нападу, то зів'яла, як квітка…»

Бабця відчувала, ту незбагненну силу почуттів, яка накривала жінок цього дому, колись вона змогла протистояти цій силі, що  вабила увійти в прірву. Вона  хоче   вчасно попередити онуку :"Зачини своє серце, моя ласочко, — шепотіла вона, коли онука вже спала, — не пускай у нього гостей непрошених, тобі ще не пора!"   В  ній прокидалася якась внутрішня глибинна мудрість, древня, як цей світ. Бо ж вона сама була жінкою і розуміла ,що «жіноче серце – як преливна вода».

Жінки, які не зможуть побороти  химерних та трепетних почуттів , які в них запалить рушійна сила сірого птаха,  який заплямує душу та забере спокій ,від тих  прибульців-птахів народиться хлопчик.  Він також прагнутиме літати, буде непосидючим і загадковим , бо ж буде «крові блудячої, а не справжньої». Шукатиме щастя по країнах,  а воно скрізь і завжди буде поруч з   ним . Воно схоже до сонячного сяйва —  йому залишиться відхилити  лише вхід у свою душу і наповнити  її животворчою силою світла. «Хлопець сидів, обійнятий м'якою радістю: широкий світ клався йому перед очі. Здалося йому, що вийшло з-за хмари сонце, і він побачив себе загорненим у хмару вогненного світла . Тоді він зрозумів, що світло горить у ньому самому. Мозок його освітила миттєва блискавка — чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя. В серце впала іскра блаженства, залишивши в ньому назавжди відчуття неба.»

Одного світлого ранку   зміниться калейдоскоп подій дому на горі : бабця перестане бубоніти, « встане ,забувши про свою нерухомість,і зайде до своєї кімнати без сторонньої допомоги», бо відчує, що йде він, той хто утвердить  священне право її онуки  бути щасливою на цій землі ,перетворить її почуття  на романтичне кохання. Звідси й особливий характер цього почуття. Це поєднання фантастичного й реального, душі й тіла, піднесеної духовності і несамовитої пристрасті. На цю гору прийде Володимир і нап'ється води з її рук. І тим самим  реалізує її  жіночу природу — бути дружиною, матір'ю, створювати гармонію і красу навколо.

Нарешті вона вирвалася з клітки та  внутрішня жінка, яка  її обмежувала, яка  інколи проривалася на зовні ,то спалахувала блиском в очах, то сиділа тихенько в куточку, коли Галя приміряли своїх найкращі наряди або ж світилася   сяйвом навіть закритих  її очей. Бо її серце було наповнене любов'ю.

      Центр  жіночої сили допоможе повернути   їй природну магічну красу, яскравість, інтуїтивність, чуттєвість, на яку так полюють  ті незвідані й нетутешні чоловіки «бозна-звідки». Адже « матір'ю вона ставала, творителькою життя і його охоронницею» це і допоможе  відновити їй  втрачену життєву енергію.  «Здобула раптом особливу силу бачити: велике, розумне і шляхетне обличчя постало перед нею. Було трохи несусвітне, але вона полюбила в той вечір і його — бувають такі високі й дивні моменти, коли починаєш любити цілий світ.»

Галя буде  щасливою, коханою, бо тільки жінка, наповнена щастям і любов'ю, випромінює світло на всіх оточуючих. « Здавалося їй тоді — впливала до неї через вікно повітряна богиня. Була складена з голубих площин, а вдягнена в сонячне проміння, входила в неї через очі, тоді й очі її голубіли; вони зливалися в одне й жили отак: богиня й вона — їй аж подих забивало від такої зухвалості.» Тоді й схоче вирватися з клітки  королева блакитного кольору , внутрішня жінка з величезним серцем, наповненим любов'ю, яка  відкриває в ній світло,  магнетизм .

Якщо представниця прекрасної половини людства подружилася з "жінкою" всередині себе, то вона стає мудрішою.  Так сталося з Галею, вона залишилася з Володимиром, дотрималася традицій будинку, до неї повернувся син ,народилася донька.

Запорука гармонійних відносин, вічної любові і прихильності, відбувається тоді, коли жіноче начало і чоловіче  міняються місцями,  бо ми починаємо  краще розуміти протилежну стать.

Група 02-17

         Тема:  Позакласне читання. О. Коломієць «Дикий Ангел»

Д/з. Повторити вивчений матеріал

https://www.youtube.com/watch?v=8b9K61CH5W8

https://svitppt.com.ua/ukrainska-literatura/kolomiec-of-drama-dikiy-angel-znachennya-tvorchosti-pismennika.html

Для ознайомлення!

Українська драматургія 70-80 років XX століття - явище досить складне і неоднозначне, до того ж мало досліджене і в історико-літературному, і в теоретичному аспектах.

У літературознавчих розділах цього періоду вітчизняній драмі не приділялося належної уваги. Правда, праці О. Білецького, О. Бондаревої, Д. Вакуленко, Л. Дем’янівської, М. Кудрявцева, І. Михайлина, Г. Семенюка, С. Хороба частково репрезентували кращі п’єси попередніх десятиліть.

До помітних явищ культурно-літературного життя 70-х, виразно позначених ідейним впливом шістдесятництва з його високими гуманістичними моральними критеріями, з його нетерпимістю до лицемірства й фальші, кардинальної розбіжності між гучним словом і ділом, стала п’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» (1978), яку автор у підзаголовку скромно назвав «повістю про сім’ю». Вистава її у Київському драматичному театрі ім. І. Франка відзначена була Державною премією (1980) - як твір суспільно вагомий, гостроактуальний, покликаний розкривати моральні принципи суспільства і відстоювати те високе й чисте, що ще збереглося після всіх деформацій. П’єса здивувала і глядача, і критику - адже про сім’ю, її уклад, побутові стосунки батьків і дітей, етику цих стосунків, про сімейний бюджет і т. п. проблеми вже давно не говорилося й не писалося, ці теми були забуті й презирливо відкинуті, знаходились на маргінесі літературного процесу. «За формою, за драматургічною стилістикою, за ідейною наснаженістю, - зазначала критик Д. Вакуленко, - вона (п’єса «Дикий Ангел») нібито зовсім випадає із звичного русла проблем і образів письменника». У центрі твору його драматичних і етичних колізій батько великої родини, потомствений робітник, а нині пенсіонер - Платон Микитович Ангел.

Його стосунки з чотирма дорослими дітьми, трьома синами і дочкою, з дружиною, оточуючими людьми (коханою сина Федора, сусідом, маляром, ін.) - це ніби окремі короткі сюжетні лінії - не завжди конфліктні, але характерні, які допомагають нам збагнути натуру, характер центрального героя, його моральні засади, його парадоксальність - людини «дикої» і «Ангела» разом. «Той, хто дивитиметься або читатиме цей твір, - писав після появи п’єси критик Й. Кисельов, - можливо, не одразу збагне соціальну й психологічну сутність героя. Особливо, коли візьме на віру все те, що говорять про нього інші дійові особи, зокрема рідні та друзі... Гадаємо, автор навмисно з полемічною метою зробив головного героя своєї п’єси таким одіозним, непривабливим, майже зухвалим. Він прагнув наочніше, переконливіше втілити свій творчий задум, гнівно сказати людям про те, що його турбує і непокоїть, загострити увагу глядача на потребі активнішої боротьби зі згубними споживацькими настроями. І те, що ці питання поєднуються з рядом інших у п’єсі (викриття аморальності «временщиків»..., турбота про молоде покоління тощо) лише урізноманітнюють і поглиблюють зміст п'єси, роблячи її багатоплановішою, гострішою, актуальнішою. Це важливо, адже в нашій драматургії небагато знайдеться творів, які збуджували б думку, гаряче полемізували б з неприйнятними для нас поглядами. А Платон Ангел - так, дикий, зовнішньо непривабливий - обстоює важливі суспільні цінності.

Образ Ангела на відміну від деяких драматургічних образів наших сучасників не примітивно сконструйований, а життєво колоритний, зримий, правдивий у своїх суперечностях. Автор зумів показати яскраву людську особистість.

Сьогоднішнє літературознавство теж відзначає, і то з досить значної відстані значущість створеного О. Коломійцем образу. Образ Платона Ангела віднесено до тих художніх типів, яким притаманна «народна інтелігентність як прикмета внутрішнього аристократизму.

І дійсно, драматург звернувся до глибинних основ людського життя: почуття гідності й честі (не так давно обов’язково додавалось - «робітничої гідності») як окремої людини, так і честі родини, роду - давніх духовних мірил вартості, узвичаєних, зокрема в Україні; утвердження людини в праці; в шанобливих сімейних стосунках тощо. Отже, О. Коломієць не вишукував якихось новостворених цінностей у тому прославленому офіційною пропагандою конгломераті, який іменували «нова суспільна єдність - радянський народ», а вчасно повернувся до традиційних, давніх, вже ніби й призабутих українцями своїх духовних скрижалей: чесне життя і чесна праця - запорука поваги до тебе і твого роду, праця суспільно корисна, на благо людини і Вітчизни.

У композиційній будові п’єси парадоксально зіткнулися «те, що здається», і «те, що є насправді», зовнішнє, поверхове - і внутрішнє, сховане, суттєве. Як це відбувається? Розповідається про велику робітничу сім’ю, що живе в добротному аж ніяк не пролетарському будинку. Ця садиба декому здається навіть неприступною фортецею. Під час грози «громи і блискавиці боялися сюди вдарити», як відзначає Ліда, невістка. А Таня - найменша дочка, з прихованою посмішкою додає: «Якщо тато були вдома, звичайно, побоялися».

І разом з тим це звичайна садиба. Будинок добротний, але збудований своїми руками. Все тут здається надійним, впорядкованим, видно, що правила, яких дотримуються в родині, стали звичними для кожного. Ліді подобається стиль життя Ангелів, де панує «спокій і якесь особливе відчуття безпеки».

Починається п’єса сценою сімейного обіду в Ангелів, який улітку традиційно влаштовується на подвір’ї перед ганком. І ось тут вперше перед глядачем (читачем) з'являється батько, Платон Ангел. Він виходить з майстерні суворий, мовчки миє руки. На перший погляд може здатися, - і так його інколи напівжартома, напівсерйозно іменують близькі люди (в тому числі члени родини), що це справжній домашній «тиран», «деспот». Мати оголошує, що час обідати, і Таня любовно й трохи іронічно (їй, як єдиній дочці, це дозволяється) кличе до столу «пана президента», тобто батька. І хоч наймолодший син Павлик занепокоєний і схвильований, проте свого обов’язку не забув - виніс велике саморобне крісло для батька. Вся сім’я зібралася, і Ліда, що заїхала після відпочинку погостювати, дістає пляшку вина. «Не обід - бенкет, - кидає середульший син Федір, а Таня додає: «А перед бенкетом - експропріація або, просто кажучи, грабунок серед білого дня». Усім зрозуміло, на що натякає Таня, проте глава сім’ї поки що мовчить. Він тільки здивувався, що на столі стоїть вино, і спокійно, наче між іншим, але безапеляційно промовив: «вино не для обіду». А потім справді почалась «експропріація» зарплати членів сім’ї. Тепер уже Платон Микитович не мовчить. Він соромить Федора за малий заробіток. А коли Таня «здає» свій місячний заробіток, батько уточнює суму, виявляючи незадоволення тим, що дочка хоче справити модну сукню («На моду грошей немає...»).

То що ж, Ангел і, дійсно, «куркуляка», «за копійкою не те, що нахилиться, а й ляже», - як дорікає йому сусід Крячко. Та й сам Платон Микитович відверто зізнається, що не байдужий до грошей. Правда, їх він не любить, а поважає, бо гроші для нього - еквівалент чесної тяжкої людської праці. Говорячи про те, що Платон суворий, автор поряд із словом «суворий» використав ще одне слово - «втомлений». Це також про щось говорить. Увесь свій вік він працює, не покладаючи рук, навіть на пенсії підробляє як може. «Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочні, преміальні. На пенсії, а влаштувався ще в хлібний магазин приймальником...», ганьбить сусіда Крячко. Що це - жадібність?

Та при ближчому знайомстві з Платоном, з його житейською філософією, якою він так жорстко керується й у вихованні дітей, зовсім неоднозначно можна розцінювати його поведінку, його життєву позицію. Такий собі сімейний «монарх» обертається до нас іншим боком. Платон Ангел - просто людина з високою вимогливістю не тільки до себе, а й до своїх дітей, до інших людей.

О. Коломієць крок за кроком доводить, що не про самозбагачення, а про те, щоб був порядок, щоб міцнішою, багатшою була сім’я, а, отже, й держава, клопочеться герой п’єси. У сповідуванні суворої економії є глибока логіка, тому донька Таня й називає батька «паном президентом».

Тоді по-справжньому сильним буде народ, коли кожному загальне стане дорогим, як своє, коли про інтереси і свої, і держави кожен дбатиме, як хазяїн. Автор порушує одну з найболючіших проблем: виховання свідомих, дбайливих і далекоглядних у господарських питаннях громадян - насамперед підростаючого покоління - у праці і через працю.

Отже, не будемо робити поспішних висновків, а прислухаємося до слів героя і глибше проаналізуємо його поведінку та вчинки. Ангел добре знає, що гроші мірило достатку, а заробляються вони працею. Хизуватися тепер бідністю, злигоднями, на його думку, соромно: «І жити треба не абияк, а добре, багато, - вкорінятися в життя, щоб усе було, і все про запас було. І це не гріх. Заробила моя сім’я на «Запорожця», а державі два «Запорожці» ми заробили; телевізор - їй два телевізори. Більше ми робимо - краще державі. Більше труда - міцніша держава». Кожна людина повинна вболівати за народне добро. «...Все берегти треба! Скупими бути! Інакше і немислимо!»

Свою життєву позицію формулює коротко - «добре жити - мати здоров’я і гроші». Способів добування грошей, на гадку Ангела, є лише два: «Або заробити, або вкрасти. Третьої путі немає».

Звичайно, він розуміє, що чинить інколи жорстоко, в душі переживає, але не поступається своїми принципами. «Поступись перед дітьми раз - вдруге, вони тебе і запитувать не будуть».

Найбільш жорстоко, на думку деяких членів своєї родини (дочки, невістки), Платон Микитович чинить в історії з молодшим сином Павликом. Син приводить у дім молоду дружину, з якою одружився, не повідомивши батьків, не порадившись з ними. І батько відправляє молодих з дому без копійки. Відмовляє у допомозі: нехай син сам дає собі раду, якщо не запитав думки батьків і рідних, на утримання яких збирається жити. «Та він справжній деспот», - обурюється Таня. Заспокійливу репліку Ліди, ніби «з милим рай і в курені», Ангел різко заперечує: «В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було!»

Він прекрасно розуміє, до чого ведуть ранні необдумані шлюби. Досить часто молоді люди квапляться одружитися, не зважаючи на те, що свого місця в суспільстві вони не знайшли і перебувають на утриманні батьків. Здебільшого така сім’я, не витримавши перших випробувань, пов’язаних з матеріальним забезпеченням, розпадається.

Платон Микитович у своїх порадах синові категоричний і принциповий: «Закінчи інститут, попрацюєш, щоб у гаманці завелося, а тоді й женися».

Для батька цей вчинок теж болісний. Не раз дивитиметься згодом батько на Павликову куртку, яку син в поспіху забув покласти в чемодан, і серце його стискатиметься від болю. А крім того, батько знає, що його Павлик вистоїть, переборе труднощі - це ж його син. Та навіть коли так і сталося, коли Павлик, приїхавши із заробітків, подарував ботькові кожух, Платон Микитович не міняє своїх позицій. Він дякує, але зразу ж зауважує: «Павлику, тим не відбудеш. Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, тож треба сюди (стука пальцем по блокноту)». Таня, не витримавши, кидає: «Тату, це вже недозволений прийом!». Мати теж благає не відбирати у молодих зароблене: «Лише в пір’ячко вбираються». Та Платон не поступається, вдаючи, ніби не чує цих реплік.

У кінці драми ми бачимо, що шляхи батька і сина не розійшлися: в життєвих принципах вони спільні.

Людина виховується в праці - такий непорушний сімейний закон Ангела. Очевидно, тому серед його дітей немає ледарів. Усі вони пройшли виховання трудом. «В отій майстерні з трьох років», - каже мати. Діти не бояться праці, їх не лякають майбутні життєві труднощі. Ангел осуджує сучасне виховання, бо діти мало працюють і багато відпочивають. До дітей, вважає він, треба ставитися суворіше, вимогливіше. Крячкового сина, який після закінчення школи два роки ніде не працює і пиячить, Ангел називає «злодієм», і обгрунтовує це так: «Не працює, а їсть - значить злодій. Не заробив, а тринькає - злодій». Відповідаючи Крячкові-батькові на запитання, як же треба було вчити сина, щоб він став хорошою людиною, Платон Микитович переконливо твердить: «Трудом! Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно - калікою став... їсти, пити хоче, а робити ні. Каліка з калік».

У другій сюжетній лінії - з сином Федором, Ангел виступає не тільки «деспотом», а навіть тонкою, делікатною людиною. Дізнавшись про зв’язок Федора із заміжньою жінкою-лікарем «лавою, він не робить поспішних висновків, а проводить своє «розслідування». Запросивши чоловіка Клави, маляра, нібито на «халтурний» заробіток, переконується, що це здеградований пияк. А коли переконується, що син любить Клаву і має серйозні наміри, зауважує: «Любов не водять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре... У всьому, у малому і великому, єдиний порадник - правда! Чуєш - правда!». Платон Микитович допомагає Федору і Клаві визначитись у їхніх почуттях та намірах, і Клава, покинувши чоловіка-п'яницю, переходить жити до Ангелів.

Найскладніші і водночас найтепліші стосунки у батька зі старшим сином Петром, урядовцем високого рангу (службова дача, машина). Батько гостює у сина і тішиться його успіхами, добробутом - але не без засторог: «Держись, Петре, такої роботи! Держись!» - говорить він і наївно додає: «Зайву годину-дві на роботі побудеш - не злиняєш... Ото держава дає тобі так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись не підведи. В добрі і шані син, а батько вдвічі щасливий. Та коли Ангел випадково дізнається, що син підписав акт державної комісії, згідно з яким буде споруджено будинок, де люди не зможуть нормально, комфортно жити («двісті квартир, двісті сімей») - батько наполягає:

Платон. Поки не пізно, напиши, синку, куди слід... Напиши: помилився. Зізнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь і напиши.

Ліда. Так просто: сядь і напиши.

Петро (здивовано). Що написати?

Платон. Що жити там людям не можна. І доведи.

Петро. У вас відсутня логіка. У будівництво вкладено вже десятки тисяч карбованців. Закликаєте скупими бути, а тут - тисячі на вітер. Хто дозволить?

Платон. А витратити мільйон на будинок, в якому жити каторжно, мільйон - ще більше марнотратство... і зневага до людей... Тож, поки не пізно, пиши...

І син скоряється простій і людяній батьковій правді, хоч це й малоймовірно. Драматург явно тут бажане представив як дійсне - очевидно, для того, щоб показати тріумф батькової правди, такої простої і звичайної, як заповіді Христа - і якій так важко слідувати в житті. В кінці п’єси батько помирає - але правда його тут, в його дітях, які зібралися знову за батьковим столом, в духовній близькості їх до найріднішої людини - Батька.

Група 02-17

          Тема:                        Контрольна тестова робота № 4                        

                Д/з. Ознайомитися з творчістю П. Загребельного

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.Кого називають «найвизначнішим світовим поетом ХХ століття, сумлінням нашої нації» ?

 а) В. Стуса;

 б) Г. Тютюнника; 

 в) В.Шевчука; 

 г) О.Гончара.                                                  

2. Хто прищеплював читачеві духовні цінності  Г. Сковороди ?

а) О.Гончар;  б) В. Стус;  в) Г. Тютюнник;  г) В.Шевчук.                                                                  

3. Установіть відповідність подій у «Трьох зозулях з поклоном» Г. Тютюнника:

А Марфа Яркова чекає на лист;

Б оповідач повертається додому;

В Софія характеризує Марфу;

Г образ татової сосни.

                                         

                                                                                                                                                     

4.Установіть відповідність

              Автор                                                 Назва твору

1. О.Гончар                                  А  «Як добре те, що смерті не боюсь я»;

     2   В. Стус                                    Б   «Оддавали Катрю»;

     3. В.Шевчук                                             В   «На полі смиренному» ; 

     4. Г. Тютюнник                           Г «Тронка»                                                                    

                                                                         

5.   Установіть відповідність

 Поезії В. Стуса                                          Мотив   твору

 1.«На колимськім морозі калина»       А неприйняття інтелектуальної задухи;

 2 .«Отак живу: як мавпа серед мавп»  Б  нестерпна туга за рідною землею;

 3.«Мені зоря сіяла вранці»                   В християнське смирення, сила духу;

   4. «Господи, гніву пречистого»                  Гекзистенційний мотив самопізнання

                                                                                                       

6. Установіть відповідність між героєм твору та реплікою, сказаною ним

           Автор                                              Цитата із твору

1. О.Гончар                 А «Сталося все, що мусило статись…»

2. В. Стус                    Б «І зголілі модрини кричали…»                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

     3. Г. Тютюнник          В «Дім як благо»

     4. В.Шевчук                Г «Любові всевишній присвячується!»

                                         

7. Установіть відповідність між назвою художнього засобу та його прикладом із творів В. Стуса

Художній засіб                                               Приклад

1. порівняння       А «…і син біжить, як горлом кров біжить…»                                                                                                          

2. інверсія                 Б «Народе мій, до тебе я ще верну!»                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

     3.алітерація          В «Кубло бандитів, кегебістів у стольному засіли місті»

     4. анафора             Г «І кожен супротивник – у скорботі,

                                        І кожен супротивник – заборон не знає»                                

                                       

                                                                                                          

8.  Доведіть мотив самотності гроїв «Дому на горі» В. Шевчука.

9.  Напишіть твір – мініатюру на одну з тем:

   * «Треба любити. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові»

( за новелою Г. Тютюнника «Три зозулі…»;                                               ;

   * «Самотня Вселенська людина на сторінках повісті – преамбули

 В. Шевчука «Дім на горі».

Оцінювання (сума балів ділиться навпіл ) :

№№ 1-3 – за кожну правильну відповідь – 1 бал, № 4 – 2б. ( усього – 5 б.); №№ 5-7 – по 3б. (   усього – 9 б.);  №8 – 4б.; №9 – 6 б. Усього 24б.