29. 04

Шановні учні! Виконані завдання надсилайте на електронну пошту:

tatareva1992@gmail.com

Група 04-17

Тема: Російський балет. Видатні композитори (П.Чайковський, І.Стравінський та ін.) і виконавці (Г.Павлова,  В.Ніжинський, Г.Уланова,  М.Плісецька та ін.).

Д/з. Опрацювати теоретичний матеріал за посиланням:

http://e-pidruchniki.com/content/158_Tema_2_Rosiiskii_balet.html

https://gdz4you.com/prezentaciyi/inshi/rosijskyj-balet-14207/

https://www.youtube.com/watch?v=AyaIZ0ntGHA

Російський балет

Слава російського балету була і залишається досить гучною. Імена великих балерин відомі всьому світу. Представлення першого російського балетного спектаклю «Балет про Орфея та Еврідіку» відбулося 8 лютого 1673 в селі Преображенському під Москвою, де була побудована "комедійна хоромина". Цей балет не мав істотного значення для розвитку російського сценічного танцю, так як був наслідуванням західно-європейським балетним виставам.

Подія, яка стала першим кроком у становленні російської балетної школи, яка підкорила своїм мистецтвом весь світ - створення "Власної Її Величності танцювальної школи". Її головним танцмейстером і балетмейстером став Жан Батист Ланде. В школу приймали дітей з народу. Перші учні Ланде - 12 дівчаток і 12 хлопчиків. Серед них особливо виділялися Андрій Нестеров, Авдотья Тимофєєва, Ксенія Баскакова, Єлизавета Зоріна, Опанас Топорков. Перші російські професійні балетні артисти легко і швидко освоїли всі технічні прийоми зарубіжних танцювальних шкіл, вони навіть перевершували іноземних артистів.

У Росії працювали тоді, в основному, іноземні балетмейстери: італійці Гаспар Анджоліні, Кальцеваро, французи Парадіз, австрієць Франц Хільфердінг, французи Шарль Ле Пік, які створювали героїко-трагедійні балети відповідно до вимог класицизму.

У другій половині 18 століття в Росії спостерігається швидке зростання культурного рівня населення. Російське балетне мистецтво зробило крок далеко вперед. З 1773 року в Виховному будинку готувалися прекрасні професійні артисти балету, які з успіхом виступали на сценах Петербурга. Серед них - Аріна Собакина, Василь Балашов, Іван Еропкин, Гаврило Райков.

Російський балет вже на порозі 19 століття справляв велике враження, він перебував у винятково сприятливих умовах. Виріс інтерес до хореографії та танцю в нових верствах населення, а так же попит на вчителів танцю. Кожна гімназія і кожен пансіон мали в своєму штаті танцмейстера. У Петербурзі постійно діяло три театри: Великий театр для широкої публіки, розташований на тому місці, де зараз Консерваторія; Малий театр на місці нинішнього Театру драми імені О. С. Пушкіна; Ермітаж діяв виключно для царської сім'ї, придворних та іноземних гостей.

Як правило, звичне уявлення про класичний танець для багатьох пов'язане з зовні традиційним виглядом балерини - у білій пачці, рожевому трико на ногах і в рожевих туфельках з міцним носком, які дозволяють танцювати "на пальцях". Але таке уявлення дуже поверхневе. Час змінювало життєві і театральні моди, естетичні смаки та театральні костюми. Зовнішність класичної балерини романтичної пори - це довгі прозорі тунікі, абсолютно гладка, на прямий проділ зачіска, обрамлена білим віночком, крильця за спиною.

Зовнішність класичної балерини наших днів різноманітна, починаючи від коротких пачок, грецького типу хітонів, різних легких стилізованих костюмів і закінчуючи трико, обтягуючим все тіло танцівниці.

Класичний танець формувався шляхом довгого і ретельного відбору, відшліфовування різноманітних виразних рухів і положень людського тіла. Він вбирав в себе досягнення різних танцювальних культур, переробляв рухи різноманітних, починаючи з глибокої давнини, народних танців, пантомімних дій - мистецтва мімів та жонглерів, рухи трудових і побутових танців.

Поглиблення поняття про балет

Танець - головний виразний засіб у балеті. У танці розкриваються зміст балету, характери діючих осіб, їхньої думки, почуття.

 Величезне значення в балеті має музика - її драматична, емоційна сила, багатство й краса мелодій і ритмів. Важлива роль у балеті належить декораціям, костюмам, освітленню.

Балет (від фр. balleto і лат. ballo – танцюю)  ̶  вид театрально-музичного мистецтва, де художній образ створюється за допомогою хореографії, танцювально-пластичної мови.

Танець у балеті складає (або ставить) балетмейстер, якого в програмках й афішах називають хореографом або постановником, а виконують артисти балету, або, як про них говорять, танцівники.

Основні поняття балету

Лібрето – ( італ. Libretto- книжечка), літературний текст, який лежить в основі музично-сценічного твору, головним чином опери. Часто під «лібрето» мають на увазі короткий переказ змісту опери, балету, оперети.

Антре – урочистий вихід балерини

Адажіо – сольний ліричний танець головних героїв

Па-де-де –  танець удвох

Па-де-труа – танець утрьох

Кордебалет – масові сцени й танці

Пуанти – взуття балерини.

Цікаві факти про балет

Щоб зшити балетну пачку, потрібно десь 13-16 метрів тюлю і 2 дні роботи.

За рік балерина змінює понад 300 пар балетних туфлів

Вага середньої балерини 50 кг

Чоловік, що танцює в балеті, за кожен виступ піднімає не менше тонни, бо більше двохсот разів піднімає балерину

Найвідоміший балет СРСР «Лебедине озеро». Його любили прості люди, партійні діячі і гості країни. Як згадувала Майя Плісецька, вона часто танцювала «Лебедине озеро» для іноземних гостей, що стали приїжджати до Москви за часів перебування на посту Першого секретаря Микити Хрущова. А всього за тридцять років з 1947 по 1977роки Плісецька танцювала «Лебедине озеро» більше восьмиста разів на всіх континентах світу.

Балетмейстери та виконавці

1.  Маріус Петіпа ( 1818-1910)

Величезний внесок у розвиток російського балету зробив Маріус Петіпа, французький артист і хореограф, що працював у Росії. Найбільший хореограф другої половини XIX століття, він очолював Петербурзьку імператорську балетну трупу, де поставив понад 50 спектаклів, що стали зразками стилю «великого балету», який сформувався в цю епоху в Росії. Співпраця з Чайковським стала для Петіпа джерелом натхнення, з якого народилися геніальні твори,
і насамперед «Спляча красуня», де він досяг вершин досконалості.

Перша, московська постановка «Лебединого озера» успіху не мала - його славна історія почалася майже двадцять років по тому в Санкт-Петербурзі. Але саме Большой театр сприяв тому, що світ побачив цей шедевр (свій перший балет Петро Ілліч Чайковський написав на замовлення Большого театру).

Щасливе сценічне життя «Лебединому озеру» подарували Маріус Петіпа та його помічник Лев Іванов, який увійшов в історію перш за все завдяки постановці еталонних «лебединих» сцен.

Версія Петіпа - Іванова стала класичною. Вона лежить в основі більшості наступних постановок «Лебединого Озера», окрім вкрай модерністських.

Прообразом для лебединого озера стало озеро в Лебедєвій економії Давидових (нині - Черкаська область, Україна), яку Чайковський відвідав незадовго до написання балету. Відпочиваючи там, автор провів не один день на березі озера, спостерігаючи за білосніжними птахами.

В основу сюжету покладено багато фольклорних мотивів, в тому числі старовинна німецька легенда, яка розповідає про прекрасну принцесу Одетту, перетворену на лебедя прокляттям злого чаклуна - лицаря Ротбарта

Відео па-де-де Чорного Лебедя «Лебедине озеро» Петро Чайковський Солісти Денис Родькін і Світлана Захарова.

2) Михайло Фокін (1880-1940)

Справжній реформатор балетного мистецтва Михайло Фокін повстав проти традиційної побудови балетної вистави. Він склав новий тип вистави  ̶  одноактний балет із наскрізною дією, стильовою єдністю музики, хореографії та сценографії. На зміну монументальній виставі прийшов одноактний балет-мініатюра.

Постановки М.Фокіна для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця»  й інших, а також мініатюра «Вмираючий лебідь» на музику Сен-Санса, створена балетмейстером для Ганни Павлової, завоювали світову популярність.

3) Ганна Павлівна  Павлова (1881-1931)

У 1908 році почалися щорічні виступи артистів російського балету в Парижі, організовані театральним діячем С. П. Дягілєвим. Серед них найвидатнішою танцівницею була незрівнянна Ганна Павлова. «Умираючий лебідь», створений великою балериною Павловою,  ̶ поетичний символ російського балету початку XX століття.

Шарль Каміль Сен-Санс — французький композитор, органіст і піаніст, музичний критик і суспільний діяч, побачив Павлову, коли вона танцювала його «Лебедя». Він домігся зустрічі з нею, щоб сказати: «Мадам, завдяки Вам я зрозумів, що написав прекрасну музику!»